На західноукраїнське походження цього прийменника вказує також І. Матвіяс: «переважно прийменникові західноукраїнські словосполучення відповідали відмінним прийменниковим загальноукраїнським (А предметів до забави і місця до бігання було тут багато (І. Франко) «для забави», «для бігання») [13, с. 49].

Прийменник до також функціонує і в аналізованих творах.

У 30-і роки вона сходила ними половину гір, святково вбираючись то гуцульською господинею, то варшавською панею.

Навіщо?

До фотографії [Таємн., с. 209].

Ах ти ж, свинський фляку! - не втрималась жінка. - То ти ще маєш шось до говорення? [МЛ, с. 362].

«Можлива, але дуже нечаста в літературній мові в письменників з Великої України конструкція допустового значення з прийменником мимо з родовим відмінком іменника: Його сукняна одежа мимо того, що була стара, ще й надзвичайно не зручна в тепло (В. Підмогильний). Різко переважають тут у літературній мові конструкції з підрядним реченням або прийменником всупереч з давальним відмінком іменника» [23, с. 140].

Щодо сучасного вживання цього сполучника, то його не зафіксовано в жодному аналізованому тексті.

Ю. Шевельов також вказує на галицьке походження конструкції «чекати з прийменником на з знахідним відмінком іменника замість частіших чекати безпосередньо з родовим або знахідним відмінком іменника» [23, с. 140-141].

Сучасні тексти фіксують чекати на саме західноукраїнського походження.

Я покажу тобі місце, де ти на мене почекаєш [Таємн., с. 411].

І раптом сяйнуло - може, чекає на нього, щоб відшукав її і визволив із забуття... [МЛ, с. 26].

Пане Перфекцій, ми з нетерпимістю чекаєм на Вас [Перверзія, с. 38].

Варто зазначити, що прийменники, які наявні в текстах авторів Станіславського феномена, зафіксовані 11-томним словником української мови (далі - СУМ) без обмежувальних ремарок. Прийменник мимо в СУМ має ремарку діалектне, аналізовані тексти цього прийменника не фіксують.

Таким чином, можемо вважати, що переважну більшість прийменників галицького походження адаптовано до системи літературної мови.

На ще одну суттєву особливість прийменникових конструкцій західноукраїнського мовно-літературного варіанта вказує І. Матвіяс. «Загальноукраїнському словосполученню іменника чи займенника в місцевому відмінку з прийменником у (в) в західноукраїнському варіанті літературної мови відповідав вислів з формою давального відмінка без прийменника: Злодії підкопались до комори, вилупали скриню і забрали мені гроші (М. Шашкевич); Личко студене! шати му криваві (Ю. Федькович); Лежить увесь кровавий. Єму рушниця у руці (Ю. Федькович); Мушу там бути нині, син мені слабий, пише, щоб конче приїхав (І. Франко); За що мене в пута скували? За що мені воленьку взяли? (І. Франко); А знов раз, саме в середині літа, забрав мамі кусень полотна (О. Кобилянська) [13, с. 47-48].

Проте мовна політика 30-80-х років, взорована на зближення української та російської мов, не допускала наявності специфічних національних рис української мови. Такі синтаксичні конструкції характеризували як розмовні або діалектні, водночас зазначаючи, що їхнє використання було непоодиноким. «Дуже поширились у перекладній практиці слова і конструкції з розмовним забарвленням типу: ... мені підломилися ноги, йому навіть збиралося на плач ... [5, с. 292]. «Із двох граматичних конструкцій типу у мене болить голова - мені болить голова, друга має обмеженішу сферу вживання, характеризується діалектним забарвленням. Проте в перекладах послідовно вживають тільки цю конструкцію: такі думки снували мені в голові, личко йому розчервонілося, ніж випав мені з руки, вуха йому зачервоніли та ін. [8, с. 336].

З огляду на високу частотність уживання таких конструкцій у сучасних текстах, вважаємо, що вони мають потужну тенденцію до актуалізації.

У кожному разі, тої осені вони начебто всіх задавили, ніхто вже не рипнувся, всі наші розбіглися по зимових криївках і зализували рани до весни, а мені написався вірш, де хлопці в беретах взялись до наших суглобів і вони плюють на цей старовинний брук [Таємн., с. 292].

Він [перстень] просто зсунувся мені з пальця, - і все [Таємн., с. 423].

- Слухай, а чого ти не сховався, скажімо, під ліжко? - Дурне тобі в голові, старий, - засміявся Хомський [Рекр., с. 45].

У нього лише три чверті години на те, щоб червона рута не втекла мені з-перед носа [Таємн., с. 373].

Ім 'я це ось уже тривалий час, відколи вірші її забриніли йому в голові, викликає у Бумблякевича незрозумілу печаль, мовби ім 'я добре знаної людини, яку зустрів колись давно і втратив, а тепер ось вона випірнула з потаємних імлистих глибин і чарує його, затискаючи серце в срібний перстень туги [МЛ, с. 11].

Зненацька кораблем так струсонуло, що обоє молодят беркицьнули на підлогу, а капітанові з рота випала люлька [МЛ, с. 138].

Мені щось голова розболілася, - поморщився той, ховаючи очі [МЛ, с. 144].

Білий колір тлущу стояв мені весь час у голові [МЛ, с. 364].

Серед сполучників, що постали на теренах західноукраїнського мовно-літературного варіанта,

Ю. Шевельов називає такі: сполучник бо між однорядними членами речення й сполучник раз... раз у значенні то ... то [23, с. 141].

Сполучники з такими значеннями у сучасних текстах не зафіксовано, що може свідчити як про невідворотні наслідки мовної політики 30-80-х років, так і природну пасивізацію.

Ю. Шевельов також вказує на галицьке походження сполучника щойно у значенні як тільки що, тільки-но, як тільки [23, с. 141]. Сполучник із таким значенням широко використовують сучасні автори.

Він починає діяти