Від перенапруження я зліг, щойно повернувся додому [Таємн., с. 275].

І щойно пізніше з'ясовується, що він мав на увазі не тих, не з гуртяги, не семінарських колег [Таємн., с. 326].

Ну що вам сказати - плани в такі хвилини просто розпирають голову, і все виглядає так бадьоро, так рожево, що розпач зникає, ховається в найглибші закутки пам 'яті, аби випірнути щойно завтра, але ж то буде вже завтра, не нині, а нині хочеться плисти хвилями мрій [ВІОС, с. 381].

Ю. Шевельов зазначає також поодинокі випадки вживання «заки часового», але не подає матеріалу через його ненормативність. [23, с. 141]. Утім О. Синявський вказує на нормативність сполучника заки, хоча зауважує його рідше вживання порівняно зі сполучником поки. «Велю... возниченькам постояти, заки мати прийде з саду (Нар. пісня) Заки я схаменулася - його вже й немає (М. Вовч.) Заким сонце зійде, роса очі виїсть (Нар. присл.) [16, с. 331].

У сучасних текстах щодо сполучника заки маємо такі приклади:

А я, кохане моє читальництво, на цім повчальнім моменті (ще заки гостеси не повели панів присутніх та й мене так само до танцю) своє понадмірно докладне справоздання завершив би [Перверзія, с. 70].

Заки вони купалися, я капнув на квітку трішки трояндової олійки, аби омолодити її, стару, рахітичну і немічну, позбавлену запаху, побляклу, схожу на літню пропиту повію, троянду моєї дружини [ВІОС, с. 68].

Бургомістр до Львова раніше, як за пару тижнів, вже не полетить і, заки вияснить, що ви за птиця, то вже будете в замку [МЛ, с. 175].

Вже рясно від імен - сам час подбати про родовід, заки не прийшла велика вода [Воццек, с. 58].

Однак у 11-томному словнику української мови сполучники щойно, заки подано з обмежувальними ремарками розм. для щойно [Т. 11, с. 603-604] та діал. для заки [Т. 3, с. 141].

На жаль, це найповніше на сьогодні лексикографічне видання має відбиток політики 30-80-х років. «Річ у тім, - зазначають І. Вихованець, А. Непокупний, О. Ткаченко, - що СУМ відобразив у собі не лише ті лексичні скарби, які своїми творами залишили у спадок нащадкам класики української літератури, але й, на жаль, значною мірою вже невідворотні наслідки величезного впливу російської мови, яка домінувала майже в усіх сферах громадсько- політичного, ділового, господарського та культурного життя в Україні» [2, с. 17-21].

Варто зауважити, що Великий тлумачний словник сучасної української мови за редакцією В.Т. Бусела подає ці сполучники з тими самими обмежувальними ремарками. Проте, зважаючи на високу частотність їхнього використання в сучасних прозових текстах, можемо говорити про тенденцію до актуалізації сполучників.

Таким чином, щодо службових частин мови, характерних для західноукраїнського мовно- літературного варіанта, можна констатувати адаптацію до літературної мови прийменників за (з іменником в орудному відмінку) на означення підстави; до (з іменником у родовому відмінку), що означає призначення, темпоральні прийменники о, за (з іменником у родовому відмінку), за (з іменником у знахідному відмінку), по (з іменником у місцевому відмінку), а також конструкції чекати на. Пасивізації зазнали прийменник мимо (з іменником у родовому відмінку) зі значенням допустовості, сполучники бо (між однорідними членами речення), раз... раз у значенні то... то.

Окреме місце посідають сполучники щойно (у значенні як тільки, тільки-но), заки (у значенні поки), а також конструкція іменник /займенник + іменник у формі давального відмінка без прийменника у (в), які за радянських часів зазнали штучної пасивізації, а нині мають потужну тенденцію увійти до активного словника сучасного мовця.

Отже, питання повернення до центру лексичної системи одиниць, яких було штучно усунено на периферію під впливом мовної політики 30-80-х років, є нині актуальним і потребує подальших ґрунтовних розвідок.

ЛІТЕРАТУРА

Бондар М.В. Активні лексико-семантичні процеси в мові художньої прози кінця XX - початку XXI століть: Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.02.01 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. Інститут філології. - К., 2004. - 19 с.

Вихованець І., Непокупний А., Ткаченко О. Про новий тлумачний словник української мови // ІУ Міжнародний конгрес україністів. Доповіді та повідомлення. - К.: Університетське вид-во «Пульсари», 2002. - С. 17-21.

Дудик М.П. Активізація - актуалізація - реактивація (лексики) // Культура слова. - № 62. - 2003. - С. 30-33.

Жовтобрюх М.А. Мова української періодичної преси (кінець ХІХ - початок ХХ ст.). К.: Наукова думка, 1970. - 304 с.

Єрмоленко С., Русанівський В. Літературна мова і художній переклад // Українська мова у ХХ сторіччі: історія лінгвоциду: Док. і матеріали / Упоряд.: Л. Масенко та ін. - К.: Вид. дім «Києво-Могилянська акад.», 2005. - С. 292.

Караванський С. Секрети української мови: Науково-популярна розвідка з додатком словничків репресованої та забутої лексики. - К.: Кобза, 1994. - 151 с.

Караванський С. Пошук українського слова, або Боротьба за національне «Я». - К.: Видавничий центр «Академія», 2001. - 240 с.

Культура мови сучасних художніх перекладів // Українська мова у ХХ сторіччі: історія лінгвоциду: Док. і матеріали / Упоряд.: Л. Масенко та ін. - К.: Вид. дім «Києво-Могилянська акад.», 2005. - С. 336.

Лаврінович Л. Сучасний український постмодернізм - напрям? стиль? метод? // Слово і час. - 2001. - № 1. -