УДК 811.161.2'367

Слобода Н.В.

РОЗШИРЕННЯ СИНТАКСИЧНИХ МОЖЛИВОСТЕЙ МЕТАФОРИ В ПОЕЗІЇ ШІСТДЕСЯТНИКІВ

У статті здійснено огляд можливостей різних типів метафор, зокрема виявлено і проаналізовано деякі нові синтаксичні форми метафори (непрямі додатки, обставини). Детально розглядаються особливості функціонування метафоричних компонентів з інструментальною, суб'єктною, локативною та іншою семантикою. Значна увага приділяється ролі граматичних показників досліджуваних форм у процесі метафоротворення.

Ключові слова: метафора, синтаксис, стилістика.

В статье осуществлен обзор возможностей разных типов метафор, в частности выделены и проанализированы некоторые новые синтаксические формы метафоры (непрямые дополнения, обстоятельства). Детально рассматриваются особенности функционирования метафорических компонентов с инструментальной, субъектной, локативной и другой семантикой. Значительное внимание уделяется роли грамматических показателей исследуемых форм в процессе метафоросоздания.

Ключевые слова: метафора, синтаксис, стилистика.

The article overviews the possibilities of different types of metaphors, particularly some new syntactic forms of metaphors (indirect objects, adverbial modifiers) are revealed and analyzed. The peculiarities of functioning of metaphorical components with instrumental, subject, locative and other semantics are considered in details. Significant attention is called to the role of grammatical features of the analyzed forms in the process of metaphor formation.

Key words: metaphor, syntax, stylistics.

Історія вивчення метафор із синтаксичною структурою кількох найбільш розповсюджених типів є доволі значною. У різнобічних дослідженнях на матеріалі українських і російських художніх творів ХІХ - першої половини ХХ ст. здебільшого фігурують генітивні метафори (чи не найбільш досліджена конструкція), прикметникові (тобто атрибутивні), а також іменниково-дієслівні метафоричні конструкції (серед яких, як правило, не розмежовують предикативні метафори та конструкції з прямим додатком - об'єктні). Рідше увагу дослідників привертають метафоричні прикладки і прислівники з метафоричним значенням (тобто обставинні, або ж адвербіальні, метафори). При цьому комплексна синтаксична класифікація метафор не створена і досі, через що немала частина метафор залишається поза увагою дослідників. Особливо це питання стає актуальним стосовно мови української літератури другої половини ХХ століття, що позначена пошуками нових образно-виражальних засобів. Уже у творах поетів-шістдесятників важко не помітити еволюції синтаксичної системи, у тому числі в аспекті функціонування тропеїчних засобів. Нові синтаксичні форми метафори хоч і поступаються кількісно більш традиційним, все ж володіють значним метафоричним потенціалом, базуючись на використанні не лише лексичної, але й граматичної семантики, а, отже, потребують спеціальної уваги дослідників.

У науковій літературі з питання спостерігаємо спорадичну фіксацію фактів уживання незвичних форм метафори, зрідка наводиться їх опис. Так, у праці С.Я. Єрмоленко «Синтаксис і стилістична семантика» наводиться синтаксичний механізм вивільнення лексичної семантики на прикладі деяких лексико-граматичних метафор (об'єктних і обставинних), зафіксованих у творах шістдесятників [2, с. 86-96], наголошується на ролі однорідних членів речення у процесі метафоризації [2, с. 148]. В інших же дослідженнях аналізуються переважно лексичні іменникові, прикметникові та дієслівні метафори у межах більш-менш традиційних словосполучень та конструкцій. «Кожна метафора, як відомо, виникає на основі асоціативності лексичних значень, на основі несподіваної лексичної сполучуваності. Проте вона характеризується вибором конкретної синтаксичної форми, яка повертає різними сторонами метафоричний зміст, варіює його», - зазначає С.Я. Єрмоленко [2, с. 88].

Доводиться констатувати, що найменш дослідженими з усіх синтаксичних типів метафор є додатки та обставини. Досі вони розглядалися або як іменниково-дієслівні поряд із предикативними метафорами (Л.О. Пустовіт), або у складі комплексів з метафоричним дієсловом (Л.В. Кравець, О.М. Тищенко), причому в абсолютній більшості випадків у поле зору дослідників потрапляли прямі додатки, а серед обставин - лише прислівникові. Названі типи метафор, а також їх семантико-синтаксичні різновиди широко представлені у поетичній творчості шістдесятників і мають свою специфіку. Метою цієї розробки є виявлення малодосліджених типів метафор та аналіз їх семантико-граматичної специфіки у зв'язку з використанням можливостей метафоротворення.

Як показує фактичний матеріал, у поетичному мовленні шістдесятників надзвичайно продуктивно метафоризуються конструкції з орудним істру- ментальним. На нашу думку, неправомірним було б стверджувати, що сама позиція додатка, вираженого іменником в орудному інструментальному, є новою для вираження метафоричного значення. Однак поети-шістдесятники не обмежуються традиційним використанням лексичної семантики, завдяки чому формуються нові лексико- граматичні типи метафор.

Численні прості метафори - двочленні словосполучення, які мають фігуративне значення незалежно від контексту, - базуються на лексичній основі: Я обізвався серцем в світ... [1, с. 123]; Чи плем 'я, знищене для битви, помстилось голосом співця? [5, с. 242]; Врятуй мене розлукою і віддаллю... [5, с. 287]; самознищення поета брехнею власного рядка [5, с. 263]; я захлиналась лихом [5, с. 193]; Коли востаннє римою зітхну [8, с. 13]; І презирством убий мене [8, с. 152]. Такі побудови тяжіють до метафоризації головного у словосполученні дієслова, що досягається завдяки заміщенню вільної валентності іменником, лексично не сполучуваним з дієсловом. «Поетична мова дозволяє використовувати в конструкціях з орудним, що має загальну означальну семантику, будь-які дієслова. Чим більше їх семантика віддаляється від значення поєднуваних предикатів, тобто чим менша ймовірність появи при цих дієсловах відповідних компонентів об'єктного, інструментального змісту, тим складніші асоціації відображаються в структурі метафоричного образу» [2, с. 156].

Найменшою є ймовірність появи компонентів, граматично не передбачених відповідними дієсловами. У досліджуваному матеріалі зафіксовано ряд словосполучень, де стрижневе (переважно перехідне) дієслово не потребує називання знаряддя дії, оскільки останнє мається на увазі, передбачається семантикою дієслова. Саме на контрасті передбаченого