відривається від народної мови. Якщо результатом взаємодії словника побуту та науки є утворення слова- терміна, можемо говорити про термінологізацію. Термінологи визначають суть цього явища як «процес семантичної зміни наявних слів для створення нового терміна» [13, с. 48], а також як «досягнення словами й словесними комплексами певного ступеня «вираженості» взаємно однозначних відповідностей між ними та об' єктами (поняттями), які з ними збігаються» [25, с. 44].
Звуження значення загальновживаного слова (або спеціалізація загальновживаної лексики для позначення понять тієї чи іншої галузі знань) у мовознавстві трактують як наслідок внутрішньо- слівних семантичних зміщень [26, с. 171]. Стосовно термінології це явище тлумачиться по- різному. Одні науковці уподібнюють його до метафори та метонімії [4, с. 50-51; 10, с. 55-56], інші розглядають звуження значення в термінології як самостійний різновид лексико- семантичного способу термінотворення поряд з метафорою та метонімією [14, с. 38; 7, с. 103; 9, с. 69]. Однак мовознавці виявляють єдність поглядів щодо необхідної умови процесу термінологізації - щоб слово літературної мови стало терміном, потрібно, щоб відбулася спеціалізація номінативного значення. Такому загальновживаному слову «потрібно утворити новий лексико-семантичний варіант, пройти шлях переосмислення і переоформлення в мовній системі - одержати там своє місце, вступити в нові формальні відношення з іншими лексико-семантичними варіантами, тобто увійти у сферу певного термінологічного поля» [24, с. 126].
Проте помилково буде вважати спеціалізацію втратою словом більш загального (широкого) значення та заміну його більш вузьким (спеціальним). Б.Н. Головін заперечує таке розуміння процесу спеціалізації, оскільки «дуже часто поряд із термінологічним значенням живе і загальне, нетермінологічне» [5, с. 97]. Його думку підтримує В. Н. Прохорова: «Усі основні диференційні ознаки двох понять однакові, але у спеціального поняття є в терміносистемі ще інші, основні ознаки, релевантні для цього поняття й відсутні у понятті загальновживаному» [19, с. 72]. Поділяючи думки Б.М. Головіна та В. Н. Прохорової, звуження значення розуміємо як самостійний різновид лексико-семантичного способу творення термінів, який полягає в закріпленні за загальновживаним словом додаткового вузького термінологічного значення, що обмежує його семантику і сприяє усуненню полісемії, характерної для загальновживаних слів. Будь-які зміни в лексичному значенні загальновживаної одиниці фактично зумовлювали появу нового слова зі спеціальним значенням, яке з' являлося на основі асоціацій творця семантичного неологізму. Специфіка цього способу полягає не в створенні нових, формально універсальних лексичних комплексів, що простежуємо під час творення слів іншим способом - морфологічним, синтаксичним, а в тому, що значеннєва структура слова зазнає модифікацій унаслідок якісних семантичних перетворень. Так, терміносистема землеустрою та кадастру має у своєму складі терміни, що позначають поняття, які мають зв'язок із використанням землі, і утворилися шляхом звуження значення загальновживаного слова. Наприклад, парцела - дуже маленька ділянка землі [СУМ: VI, с. 83]. Цей термін був поширений на західноукраїнських землях до середини ХХ ст. Проте в період, коли земля була виключно державною власністю, не існувало такого об'єкта номінації. Нині повернення цього терміна до активного вжитку ілюструє процес реактуалізації слів на позначення понять землевпорядної галузі. Значення цього терміна у сучасних умовах зазнало конкретизації: при складанні планів під парцелою розуміють земельну ділянку як одиницю обліку [ВТССУМ, с. 891]. Лексема консервація з-поміж інших значень має таке: тимчасове припинення розвитку, діяльності чого-небудь. Очевидно, спеціальне, термінологічне значення розвинулося внаслідок звуження значення. У терміносистемі землеустрою та кадастру словосполучення консервація земель означає припинення господарського використання на визначений термін та залуження або залісення деградованих малопродуктивних земель, господарське використання яких є екологічно та економічно неефективним, а також техногенно забруднених земельних ділянок, на яких неможливо одержувати екологічно чисту продукцію, а перебування людей на цих земельних ділянках є небезпечним для їх здоров'я [11].
Аналіз лексики досліджуваної галузі дає змогу говорити про характерність семантичної деривації, унаслідок якої загальновживане слово переходить до розряду одиниць терміносистеми землевпорядкування, наприклад: слово провінція має кілька значень, зафіксованих у СУМі - 1) у Стародавньому Римі та деяких пізніших імперіях - завойована територія якого-небудь народу, що перебувала в економічній і політичній залежності від загарбника; 2) у Росії Х^ІІ-ХІХ століть та в ряді сучасних держав - адміністративно-територіальна одиниця. Словник подає також сучасне термінологічне значення цієї лексеми - район розроблення родовища яких-небудь корисних копалин (з позначкою спец.) [СУМ: VIII, с. 136]. У системі термінів землеустрою та кадастру це слово позначає частину зони, що має особливості ґрунтового покриву, агрокліматичних показників і відповідний набір сільськогосподарських культур та агротехніки [1, с. 35-39]. Отже, у межах досліджуваної терміносистеми відбулося звуження семантики слова, його спеціалізація. Прикладом переходу загальновживаного слова до розряду термінів може бути лексема водосховище. У загальнолітературній мові слово водосховище означає місце, де накопичується та зберігається вода [СУМ: І, с. 199]. Проте для спеціальної підмови важливо розрізнювати різновиди водних об'єктів. Адже водоймище - це також природне або штучне заглиблення в землі, у якому нагромаджується й затримується вода [СУМ: І, с. 720]; став - водоймище (у природному чи штучному заглибленні) з непроточною водою, місце розлиття річки, струмка перед загатом [СУМ: ІХ, с. 624]. У термінології землеустрою та кадастру лексема водосховище означає штучну водойму, призначену для постачання питної води, гідроенергетики та господарських потреб, з ємністю понад 5Т012 м3