УДК 811.161.2'373.7

Радіонова Т.М.

ЕВОЛЮЦІЯ ЛІНГВІСТИЧНИХ ПОГЛЯДІВ НА СТАТУС І СТРУКТУРУ РЯДУ ЯК МОВНОЇ ОДИНИЦІ

Стаття присвячена простеженню динаміки поглядів на статус ряду в лінгвістичній науці, висвітленню основних теорій вивчення його структури та семантики.

Ключові слова: синтаксис, синтаксичний ряд, семантичний синтаксис.

Статья посвящена прослеживанию динамики взглядов на статус ряда в лингвистической науке, освещению основных теорий изучения его структуры и семантики.

Ключевые слова: синтаксис, синтаксический ряд, семантический синтаксис.

The article analyses the main viewpoints to the status of the range, its structural and semantic nature.

Key words: syntax, syntactical range, semantic syntax.

Із-поміж синтаксичних інновацій, що визначають лінеарну структуру сучасного українського речення, важливе місце займає поняття ряду, яке часто ототожнюється з поняттям однорідності, оскільки в цьому разі ряд кваліфікується як лінеарно незамкнута структура, прикметною ознакою якої постає можливість потенційного розгортання й збільшення кількості компонентів. У сучасній лінгвістиці наявні дослідження, присвячені проблемі так званих сурядних рядів, але єдиного підходу до аналізу й правильного трактування таких конструкцій досі не існує. Навіть найсучасніші лінгвістичні словники не подають визначення ряду, його тлумачення залишається осторонь, що позначається на його вжитку.

Метою статті є аналіз постання та еволюції лінгвістичних поглядів на проблему ряду, висвітлення основних теорій вивчення структури і семантики та етапів вивчення проблеми у вітчизняному й зарубіжному мовознавстві. Дослідження цієї проблеми вимагає розв'язання таких завдань: висвітлити етапи вивчення проблеми у вітчизняному й зарубіжному мовознавстві; встановити диференційні та кваліфікаційні ознаки ряду як структурно-синтаксичної одиниці.

Про розмаїття підходів до розуміння такого типу конструкцій у лінгвістиці свідчить велика кількість термінів, що використовуються на позначення цих синтаксичних феноменів залежно від аспектів їх вивчення: злиті або стягнені (зараз ще дубльовані) члени речення, слабкі групи слів, асоціативні синтагми, сурядні словосполучення, словесні ряди тощо.

Ряд як таксономічна категорія закріплений у математиці (числовим рядом називається формально нескінченна сума чисел), у біології (у значенні «серія»), у хімії (як абсолютна або відносна послідовність розташування металів та іонів), у фізиці ряд виражає результат групування одиниць сукупності за однією кількісною ознакою (дискретні, інтервальні ряди). Неважко помітити ті спільні риси, які яскраво проступають на тлі наведених визначень, а саме: 1) послідовність певних субстанцій; 2) групування субстанцій за однією і/або кількома спільними ознаками; 3) лінеарне розгортання ряду шляхом підведення перераховуваних величин до спільної риси.

Відсутність у лінгвістичній літературі чіткої дефініції поняття ряду та його співвідношення з поняттями сурядності та однорідності зумовлює звернення до еволюції поглядів стосовно цих категорій, актуалізує спробу визначення статусу категорій сурядності та однорідності, засоби реалізації яких співмірні із засобами реалізації ряду, що значною мірою ускладнює аналіз і вимагає послідовного розмежування власне синтаксичного, семантико-синтаксичного й комунікативного аспектів.

Найважливішими напрямами в опрацюванні теорії сурядних рядів постають формально- логічний, що охоплює розгляд і тлумачення мотивації вживання однорідних членів речення шляхом абсолютного або відносного прирівнювання речення й судження, і власне-синтаксичний, який ґрунтується на концепції функціональної тотожності компонентів ряду, характері їхнього зв'язку та особливостях структури.

Перший напрям спирається на філософську граматику й уважає сурядні комплекси результатом злиття (стягнення, трансформації) речень в одне цілісне реченнєве утворення на основі спільного підмета, присудка чи поширювального члена речення (див. праці М.І. Греча, П. Басистова, П. Перевлеського, І.І. Давидова, Я. Головацького, М. Осадци, С. Смаль-Стоцького, Ф.І. Буслаєва, почасти О.О. Шахматова, на сучасному етапі Т.П. Ломтєва, Н.С. Валгіної, І.І. Слинька, Н.В. Гуйванюк, І.І. Кучеренка, Л.О. Кадомцевої, І.С. Яремчук, представників семантичного синтаксису).

Другий напрям ураховує функціональну тотожність сурядних членів, характер їх зв'язку та особливості структури словесних рядів. Тут можна виділити два основних підходи. Деякі вчені розглядають сурядні об' єднання слів в аспекті словосполучення, інші виводять сурядні ряди слів за межі словосполучення й вважають їх сферою синтаксису речення, звертаючи увагу на принципи й засоби поєднання словоформ у таких рядах (пор. погляди П.Ф. Фортунатова, М.М. Петерсона, І.С. Нечуя-Левицького, Є.К. Тимченка, ОМ Пєшковсь- кого, В.В. Виноградова, Л.А. Булаховського, М.С. Поспелова, Н.Ю. Шведової, А.М. Мухіна, Я. Бауера, Р. Мразека, Л. Двонча, Й. Грбачека та ін.).

Представники першого напряму пояснюють уживання в реченні однорідних членів не граматичними закономірностями мови, а шляхом абсолютного або відносного прирівнювання речення та компонентів судження. Згідно з постулатами формально-логічного напряму, найбільш послідовно обстоюваного А. Арно, К. Лансло у «Всезагальній раціональній граматиці» «Граматиці Пор-Рояля», розвинутого й поглибленого в працях лінгвістів XIX століття (С. Смаль-Стоцький, І. Могильницький, Я. Головацький та ін.), «форми мови служать найточнішим вираженням усіх дій нашого мислення» [1, с. 27]. На основі цього Ф.І. Буслаєв стверджує, що речення це і є судження, виражене словами. Ототожнення речення й судження певною мірою відіграло позитивну роль, оскільки було звернено увагу на однорідні члени.

Уперше про однорідні члени як «результат злиття двох і більше речень» у русистиці написав М.І. Греч, який стверджував: «Головні й другорядні частини двох або більше речень... можуть складатися між собою, тобто зливатися в одне для показу однакового або рівноправного відношення різних понять, які становлять їх» [2, с. 371]. Отже, вчений не вважає сурядні ряди окремою синтаксичною категорією, а розглядає речення з ними як злите, як своєрідний вияв ускладненості, при цьому ускладненості такого рівня, при якому вона витлумачується як синонімічна