Друга суттєва обставина, пов'язана з особливостями доповнення, розгортання й комбінування базових моделей тексту, і зокрема моделей {8} і {Ь}, стосується їх обсягу, тобто кількості внесених у ці моделі компонентів як синтаксичних одиниць рівня речення й надфразних єдностей. Справа в тому, що через структурну недетермінованість тексту в лінгвістів немає будь-яких скільки- небудь переконливих і теоретично виправданих підстав для встановлення кінцевого числа його компонентів. Єдине, що цілком певно можна в цьому випадку стверджувати, що їх кількість не нескінченна, оскільки вже у визначення тексту як синтаксичної одиниці закладена вимога завершеності цього мовленнєвого твору. Будь-який текст кінцевий, хоча при цьому може бути й дуже великого обсягу. Природно виникає питання про те, який обсяг тексту прийнятний під час його моделювання, а відповідно, і скільки компонентів повинна (чи може) мати в собі модель тексту як загалом, так і в окремій комунікативній ситуації. Так цілком, слід думати, виправдане протиставлення моделей типу {Ь} і {Ь Ь} чи, скажімо, {8 8} і {8 Ь}, які дають нам важливу інформацію про структурні параметри модельованого мовленнєвого ланцюга. Таку ж інформацію можна вилучити з осяжної ще моделі такого, наприклад, типу, як {8 8 Ь Ь Ь}, коли ми зможемо якось інтерпретувати, а за умови певної затрати сил і засобів навіть віднайти чи штучно створити комунікативну ситуацію, у якій деякий текст був би поданий двома формально не пов'язаними одне з одним реченнями й трьома наступними за ними надфразними єдностями, щось типу:

Темніє. // Вітер помітно посилюється. // Над суцільним килимом зелені в'ється серпанок. За його кількістю можна визначити, скільки в селі хат. // Загавкав чийсь собака. Загавкав і замовк. Чи надовго? // Дощ ось-ось наздожене нас із братом. Щоб сховатися від нього, ліземо під перекинутий уверх дном на березі човен. Засинаємо.

Модель цього тексту має такий вигляд: {8 8 Ь Ь Ь}

Але чи потрібно фіксувати й протиставляти моделі типу {8 Ь Ь Ь Ь Ь Ь Ь Ь Ь Ь Ь} і {8 Ь Ь Ь Ь Ь Ь Ь Ь Ь Ь}, друга з яких відрізняється від першої тільки тим, що в ній на один символ надфразної єдності менше, ніж у першій, - питання, думаємо, зайве. Настанова на фіксування в моделі тексту великого обсягу всіх його складників нам видається недоцільною. Модель повинна описувати найпринциповіший характер структурної організації модельованого синтаксичного явища й після фіксації якоїсь осяжної, легко інтерпретованої кількості його компонентів: одного, двох, трьох, чотирьох і т. д., залежно від суті виконуваних завдань, - використати, а, отже, і символічно подати домінант багатокомпонентності, використавши, наприклад, крапки. Нам у цьому плані найбільш раціональною видається така межа узагальнення:

однокомпонентна структура - {8} і {Ь};

двокомпонентна структура - {8 8}, {Ь Ь}, {8 Ь } і {Ь 8};

трикомпонентна структура - {8 8 8}, {Ь Ь Ь}, {8 Ь Ь}, {Ь 8 Ь}, {Ь Ь 8}, {8 8 Ь}, {8 Ь 8} і {Ь 8 8};

багатокомпонентна структура - {8 ...}, {Ь ...}, {8Ь ...} і {Ь8 ...}, де перша модель є образом тексту, що складається з будь-якої більше трьох кількості окремих речень, друга - образом тексту з будь-якої більше трьох кількості надфразних єдностей, третя й четверта моделюють тексти, у яких по-різному комбінуються речення й надфразні єдності, в

одному випадку починаючи з речення, в іншому - зі складного синтаксичного цілого. Відзначимо також, що, як засвідчує досвід роботи з текстами, найчастіше текст може бути поданий у своєму образі двокомпонентними структурами, потім - за зменшенням частоти - однокомпонентними, трикомпонентними й багатокомпонентними.

До образів тексту можна застосувати операцію контамінування [11, с. 120], отримавши в такий спосіб загальні моделі тексту українською мовою у викладеному метамовному їх поданні. Їх буде дві. Одна - для компонентів тексту, які не комбінуються, інша - для текстів, побудованих із речень і великих синтаксичних сполук. Перша має такий вигляд:

С ' .

Другу ми одержимо, вказавши, що речення й надфразну єдність у тексті можуть супроводжувати кілька такого типу синтаксичних одиниць і що надфразна єдність як у першій, так і в наступних позиціях тексту зустрічається частіше, ніж окреме речення. Ось ця модель:

І ще одна, вже остаточна ілюстрація комплексного характеру. Ось вірш Юрія Гойди «Виноград»:

Блищить виноград, ніби дощик рясний. Він чистий, як небо, як сонце, ясний. Говорять, що в соках вирує блакить, Що зір виноградаря в ньому горить, Що труд і любов є у горні п 'янкім, Що гори карпатські відбилися в нім! [2, с. 336]. До тексту цього вірша входять два компоненти: надфразна єдність (два перших рядки) і супровідні

його речення. Отже, це двокомпонентна структура, втілена в модель (Ь 8}.

Якщо тепер звести до одного аналітичного виразу структурні схеми наведених текстів віршів М. Шеремета, М. Бажана та Ю. Гойди, ми, як це неважко побачити, отримаємо таку модель, умовно кажучи (умовно через невеликий обсяг вибірки), українського поетичного тексту:

Такі загальні принципи моделювання тексту як синтаксичної одиниці базуються на поданні його компонентів переважно у вигляді їх образів із тим чи тим ступенем узагальнення