На трактування концепту, який виділяємо з семантики порівняння, накладаються філософські, етнічні, міфологічні, релігійні, психологічні та інші позамовні чинники, що, зрештою, визначають його комплексний характер; сукупність цих ознак тією чи іншою мірою відбивається в художньому дискурсі, що може додавати до розуміння концепту нові показники смислу, конотативні відтінки, пов'язані, зокрема, з невичерпністю асоціацій, градацією оцінювання тощо. Неабиякого значення набуває у зв'язку з цим пошук шляхів і засобів вираження концептуального значення в дискурсивному аналізі. Виявлення додаткових конотацій, очевидно, має виходити з лексикографічного тлумачення слова-поняття, у якому стисло і ясно розкривається значення слова й його відтінки. Ідеться, отож, про слово в його значеннях і відтінках, а не про концепти, константи, зрештою, й не про поняття, основним наповнювачем яких є смисл. Під ним розуміється передовсім «особливий зміст, яким людина наділяє прояви своєї життєдіяльності, предмети та явища об'єктивного світу в процесі його духовно-практичного освоєння і внаслідок цього надає їм певного значення в системі людської культури, і ієрархії суспільних цінностей» [11, с. 624]. Для висвітлення змісту концепту потрібне залучення широкого набору додаткових щодо значення слова-поняття показників смислу, семантичних конотацій, асоціативних, аксіологічних та інших параметрів, які лише в своїй сукупності дозволяють наблизитися до смислу концепту. Поетичний текст якраз і створює умови виявлення широкого спектра різного роду відтінків, співзначень, трансформованих і переосмислених понять, що ускладнюються тими ж таки асоціаціями й оцінками. Звичайно, конкретний художній дискурс не може претендувати на «всеохопленість» смислу, але в силу своєї розгорнутості й глибини осмислення так чи інакше наближує нас до цього «утаємниченого» смислу [3, с. 113]. Більше того, автор-мовець передає - свідомо чи несвідомо - не лише властиві йому уявлення про смисл концепту, але й етнопсихологічні, психолінгвістичні основи загальнонародного розуміння концептуальних понять. У цьому сенсі звернення до художніх текстів забезпечує внутрішню глибинну характеристику концепту, його приховані, підсвідомі або несвідомі, архетипні підвалини. У дослідженні звертатимемось до власне лінгвостилістичних, текстових принципів та прийомів виявлення внутрішніх потенцій смислу, оскільки це дозволить нам, наприклад, проаналізувати синонімічні ряди, в які включається слово на позначення концепту. Скажімо, до слова-поняття доля (1) - «хід подій, напрям життєвого шляху людини, обставини її життя» [9, с. 360] синонімами є талан, жереб, щастя (фольклор), фортуна (розмовний стиль), планета (розмовний стиль), планида (застаріла лексема), уділ (застаріле, урочисте), пай (застаріле); до слова-поняття доля (2) - «надприродна сила, що нібито визначає все в житті, незалежний від людини хід подій, збіг обставин» [9, с. 360] - призначення, приречення, мойра (книжний стиль), фатум (книжн.), фортуна (розм.). Семний аналіз цих співвідносних слів виявить не лише закономірності вживання кожного з них, але й - що особливо важливо - додаткові значеннєво- поняттєві нашарування, що входять в одне й те саме ціле - смисл концепту [3, с. 112].

Додатковим джерелом інформації стосовно місця й функцій концептуальних понять в літературному дискурсі можуть слугувати асоціативні ряди, які орієнтують концептуальний смисл на етнопсихологічні параметри, можливості вияву народно-традиційного, ментального.

Беручи до уваги досвід багатьох науковців, які займалися описом концептів (Ю. С. Степанов, С.Г. Воркачов, В.І. Кононенко, Т. Космеда, Й.О. Сіернін, З.Д. Попова та ін.), а також методику лінгво- концептологічного аналізу концептів, розроблену Й.О. Стерніним та З.Д. Поповою, пропонуємо таке розуміння порівняння як когнітивного компоненту тексту.

По-перше, порівняльна конструкція містить прямі номінації концепту, що дає змогу побудувати його номінативне поле. Побудова номінативного поля концепту являє собою встановлення й опис сукупності мовних засобів, що домінують концепт та його окремі ознаки. Зазначимо, що порівняння як динамічна, глибинна структура ментально-мовного світу людини репрезентує зазвичай не один, а два концепти, які відповідають суб'єкту та об'єкту порівняльного звороту. Наприклад, у цій українській трелі страху, де посмішки сумні, як ночі [4, с. 132] (посмішки/ночі), ніч, як псалтир - постійна [4, с. 160] (ніч/псалтир), за спиною життя прошмигує, мов злодій (життя/злодій) [4, с. 7] тощо.

Такі порівняння означають певну когнітивну ознаку, яка притаманна концепту, номінованому основою порівняння. Наприклад, за спиною життя прошмигує, мов злодій - злодій прошмигує; прищепив тобі слова, немов чуму - чума прищеплюється; в цій українській трелі страху, де посмішки сумні, як ночі - ночі сумні тощо.

По-друге, когнітивна інтерпретація результатів опису семантики мовних засобів дає змогу виявити когнітивні ознаки, що формують аналізований концепт як ментальну одиницю. Наприклад, розгляд лексико-семантичної групи порівнянь концепту «жінка» у творчості Лесі Українки дозволяє виявити такі когнітивні ознаки, як соціальний стан, природне явище, фізичний стан (нездоров 'я), моральні якості, міфічність; концепт «смерть», виділений з поетичних порівнянь Василя Стуса, складається з таких компонентів: 1) когнітивний складник презентує розуміння смерті не як «припинення існування людини», а як перехід до іншої форми існування; 2) глибинне значення базується на міфологічному архетипі-уособленні смерті як жінки; 3) активне значення концепту полягає у розумінні смерті як стану, до якого призводить раптова одинична (обмежена в часі, швидкоплинна) дія; 4) емотивний компонент неоднорідний; концепт «душа» у порівняльних