ІІ. Терміни-словосполучення (складені терміни). У гомеопатичній терміносистемі, як і в інших галузевих термінологіях сучасної української літературної мови, переважають терміни- словосполучення.

Складені терміни є одним із основних засобів термінологічної номінації. Маючи те саме номінативне навантаження, що й термін-слово, термінологізоване словосполучення є носієм синтаксичних відношень. З одного боку, термін- словосполучення має всі властивості терміна, характеризується наявністю дефініції, системністю, тенденцією до однозначності в межах певного термінологічного поля, відсутністю експресії, стилістичною нейтральністю, з іншого, - властивості словосполучення (є певною синтаксичною конструкцією, що складається з двох і більше слів на основі підрядного граматичного зв'язку). Терміносполучення, незалежно від лексико- граматичного категорійного складу та довжини, виражає функціонально одне термінологічне значення. Аналіз досліджуваного матеріалу дав змогу виділити такі типи аналітичних термінів:

вільні словосполучення, в яких обидва компоненти є термінами: антагонізм речовин, аналітична проба, аналіз фармацевтичний, антипсоричні засоби, біологічний матеріал, біохімія рослин, гомеопатичний діагноз, гомеопатична фармація, гомеопатичні гранули, гомеопатичний монопрепарат, гомеопатичні розведення, динамізовані вакцини, елімінатор отрути, екстемпоральне виробництво, індиферентна речовина, матрична тинктура, метод мацерації, метод перколяції, мікробіологічні препарати, патогенез ліків тощо;

зв'язані терміни-словосполучення, в яких компоненти, взяті ізольовано, в окремих випадках можуть виступати чи як терміни, чи як загальновживані назви: аптечка дорожня, аптечка кишенькова, високі потенції, допоміжні речовини, зовнішній вигляд розчину, повернення симптомів, симптом звичайний, мала доза, модальність звичайна, м'яка лікарська форма, низькі потенції, надвисокі потенції, одиничний препарат, сушильна шафа і под.

Заслуговує на увагу внутрішня структура терміна-словосполучення як комплексної номінативної одиниці. Для термінології гомеопатії характерні як двокомпонентні номінативні словосполучення (антипсоричні засоби, антропософська медицина, аптечка спеціалізована, біологічний матеріал, буферний розчин, вихідна сировина, гомеопатичні ліки, гомеопатична фармація, гомеопатичний центр, активна речовина, есенція гомеопатична, індиферентні речовини, лікарська сировина, лікознавство гомеопатичне, класична гомеопатія, клінічні випробування, принцип подібності та ін.), так і багатокомпонентні словосполучення (автоматично врегульована мікропіпетка, аскорбінатно-фосфатний буферний розчин, біологічно активні речовини, базисні гомеопатичні препарати, виробництво гомеопатичних лікарських засобів, випробування гомеопатичних лікарських засобів, гомеопатична фармацевтична служба, гомеопатична фармацевтична організація, гомеопатичний комплексний препарат, екстемпоральні гомеопатичні препарати, лікарська рослинна сировина, первинні гомеопатичні препарати, сотенна шкала розведень тощо).

Аналітичні терміни досліджуваної галузі побудовані на основі підрядного зв'язку - узгодження (гомеопатичне розведення, державний реєстр гомеопатичних лікарських засобів і т. ін.) та керування (екологія рослин, документація на гомеопатичний препарат і под.).

Як зазначила І. Квітко, «аналітичні форми вираження понять здебільшого передують синтетичним і тому частіше трапляються в науках, термінологічні системи яких перебувають у стадії формування» [6, с. 11]. До таких наукових галузей, зокрема, належить і гомеопатія, в субмові якої функціонує чимало термінів з великою кількістю складників. У зв'язку з цим, актуальним є питання оптимальної довжини терміна. В. Даниленко зауважила про те, що «межі терміна-словосполучення не можуть бути нескінченними. «Класичний» термін-слово- сполучення - субстантивне словосполучення із властивими йому формами вираження ознак» [3, с. 167]. На нашу думку, первинним у визначенні довжини терміна є його здатність виступати цілісним позначенням наукового поняття, і тільки потім кількісне наповнення компонентами, бо в науковій сфері важливою є правильність, точність, легкість у сприйманні змісту терміна, а не його мовна лаконічність. Як зазначив В. Лейчик, вирішальним чинником, що визначає оптимальну довжину терміна, виступає лінгвістичний - довжина і структура лексичних одиниць, що переважають у відповідній мові в певну епоху [7, с. 67].

ІІІ. Символо-слова. Несловесними засобами вираження наукових понять є символо-терміни, особливостями яких є «абсолютна відносність, штучна узвичаєність і свідоме закріплення» [3, с. 37]. Це структурний тип особливого виду, бо до нього входить словесний знак (термін) і графічний символ цього знака. Несловесні поняття є замінниками термінів, символізують те саме поняття. У гомеопатії несловесні позначення становлять окрему групу, зокрема, використовуються для позначення гомеопатичних розведень, а саме: у рецептах вихідні препарати позначають символом 0, десяткові розведення (1 : 10) - римським X, чи літерою Б (напр., 3Х - третє десяткове розведення, 5Х - п 'яте десяткове розведення, 8Х- восьме десяткове розведення та ін.), сотенні (1 : 100) - СН, С (напр., 2С - друге сотенне розведення, 4С - четверте сотенне розведення, 6С - шосте сотенне розведення і под.), ЬМ-розведення (1 : 50 000) - Q (напр., - перше ЬМ-розведення, 2Q - друге ЬМ-розведення, 3Q - третє ЬМ-розведення та ін.) тощо.

Отже, значний шар гомеопатичної термінологічної лексики становлять аналітичні терміни, що є свідченням ії спеціального номінативного потенціалу.

Питання репрезентації термінів різними частинами мови залишається актуальним і дискусійним у сучасній лінгвістиці. Невирішеність цієї проблеми зумовлена тим, що мовознавці досліджують термінологію у двох різних сферах - фіксації (спеціальні словники, збірники рекомендованих термінів тощо) та функціонування (наукова мова, спеціальна наукова література і под.).

О. Ахманова, С. Кауфман, О. Митрофанова вважали термінами лише іменники та їх еквіваленти, аргументуючи свою думку номінативним характером наукового стилю. Іменники є універсальним засобом передачі всіх категорій термінологічних понять, бо вони мають високий ступінь абстрактності, виступаючи єдиним лексико-граматичним засобом вираження науково-технічних понять про предмети, дії та якості [1; 5; 8].

В. Даниленко, О. Мана, Т. Панько вважали, що термінами можуть бути різні частини мови. Так, В. Даниленко, Т. Журавльова зазначають, що «кількість понять, які термінуються, ширше, ніж семантичні властивості іменника як засобу вираження цих