виявлення закономірностей, що регулюють транспозиційні процеси.

Специфікою мовленнєвих явищ транспозиції є те, що слова певної частини мови в нетипових для них синтаксичних позиціях набувають семантики, співвідносної з іншою частиною мови, однак таке використання слів не стає регулярним, а тому не фіксується як явище мови. Наприклад, Вона обірвала розмову недбалим «Зустрінемося». Транспозит стає фактом мови не лише завдяки регулярному використанню, а й унаслідок такої повної асимілізації вторинній частині мови, за якої всі його ознаки (семантичні, синтаксичні й морфологічні) уподібнюються цій вторинній частині мови (благовірний, диспетчерська, майбутнє).

Мовна транспозиція, на відміну від мовленнєвих змін, обмежена не лише обсягом одиниць, а й зв'язками різновидів транспозиційних явищ із певними частинами мови як джерелами транспозитів. Зокрема, якщо мовленнєва субстантивація може охоплювати будь-які мовні одиниці, то явищами мовної транспозиції є лише субстантивація прикметників, дієприкметників, займенників.

У розгляді питання про поповнення складу елементарних номінативних одиниць шляхом формування однопланових інновацій провідна роль належить мовній транспозиції, оскільки результатом саме мовних транспозиційних змін є поповнення номінативних ресурсів мови. Як мовну транспозицію в системі повнозначних частин мови сучасної української мови розглядаємо субстантивацію прикметників і дієприкметників, ад'єктивацію дієприкметників, адвербіалізацію іменників і дієприслівників; препозитивацію іменників і прислівників.

У переліку різновидів транспозиції, як правило, згадується прономіналізація. Однак прономіналізація радше належить до явищ власне лексико-семантичної деривації. Статус прономіналізації визначається місцем займенникових слів у системі частин мови. Відсутність спільних для всіх займенників класифікаційних частиномовних ознак, аналогічність цих ознак з іншими частинами мови створює підстави для твердження, що «займенникові слова - це підкласи іменника, прикметника, числівника або прислівника» [1, с. 185]. Отже, прономіналізація не може вважатися явищем транспозиції як переходу слів або форм слів до іншої частини мови. Прономіналізацію варто розглядати як формування дейктичної семеми в структурі лексичного значення іменника, прикметника або числівника з первинним денотативним значенням. Подібної кваліфікації набувають субстантивація займенникових іменників та ад'єктивація займенникових прикметників, із тією лише відмінністю, що в цих випадках спостерігається формування денотативної семеми в структурі лексичного значення слова з первинним дейктичним значенням.

Як і більшість процесів, пов'язаних зі змінами словникового складу мови, транспозиційні процеси спричинені суперечностями, що виникають між наявними в мові номінативними засобами і змінюваними номінативними потребами мовного соціуму. Однак для кожного типу транспозиції зміст цих суперечностей можна дещо конкретизувати. Якщо ад'єктивація й адвербіалізація спричинені необхідністю кількісного поповнення номінативних ресурсів мови засобами вираження нової семантики, то спричиненість субстантивації виявляється в суперечності між наявним номінативним засобом, яким є словосполучення «прикметник + іменник» або «дієприкметник + іменник», і загальною еволюційною тенденцією мов до формування засобів, за допомогою яких може передаватися максимум інформації за мінімум часу [11]. Унаслідок дії цієї тенденції субстантивована прикметникова або дієприкметникова форма набуває функції однослівного засобу вираження не лише ознакової, а й предметної семантики.

Транспозиційні зміни в сучасній українській мові є процесами, призначення яких полягає як у поповненні номінативних ресурсів усталених у системі мови лексико-граматичних класів слів - частин мови, так й у формуванні лексичного складу потенційної частини мови - предикативів (слів категорії стану).

Застосування мовних транспозитів як засобів поповнення номінативних ресурсів наявних частин мови визначається дією закону економії мовних засобів. Конкретними виявами дії цього закону в транспозиційних змінах є, по-перше, тенденція до скорочення матеріального оформлення мовних засобів вираження певної семантики до мінімально необхідного обсягу (субстантивація прикметників і дієприкметників) і, по-друге, тенденція до максимального припустимого використання потенціалу наявних матеріальних форм для вираження нових значень (а не створення нових матеріальних форм).

Транспозиційні зміни, застосовувані для формування потенційної частини мови - предикативів, зумовлені дією загального правила системології - тенденції системи до симетричної організації. На мовному матеріалі ця закономірність реалізується

Отже, формування предикативів (слів категорії стану) як специфічної частини мови являє собою процес симетризації системи засобів вираження.

Однією із закономірних ознак транспозиційних змін є можливе звуження парадигми транспозита порівняно з транспонованим [7]. Однак зауважимо, що разом зі звуженням може виявлятися й ускладнення парадигми транспозита порівняно з транспонованим. В історії мови такі парадигматичні в побудові фрагментів мовної системи за зразком симетричних опозицій. За умови протиставлення багатоаспектних членів бінарної опозиції за однією ознакою потенціал розвитку системи полягає в утворенні опозицій за іншими ознаками. Система набуває повного вигляду за умови реалізації кожного члена опозиції. Якщо при формуванні опозиції виявляється первинна відсутність засобів матеріальної репрезентації всіх членів опозиції, така відсутність ліквідується шляхом функціональної трансформації наявних ресурсів мови або утворенням нових. Аналогічні зміни Б.О. Серебренников уподібнював процесу заповнення порожніх клітинок у системі [12].

У частиномовній системі української мови спостерігаємо опозицію засобів вираження ознакової семантики за такими властивостями, як первинність / вторинність, предикативність / непредикативність. Ця опозиція матеріалізована в протиставленнях «первинна предикативна ознака (дієслово) - первинна непредикативна ознака (прикметник)», «первинна непредикативна ознака (прикметник) - вторинна непредикативна ознака (прислівник)». Однак в опозиціях «первинна предикативна ознака (дієслово) - вторинна предикативна ознака (х)», «вторинна непредикативна ознака (прислівник) - вторинна предикативна ознака (х)» відсутня матеріалізація члена, що виражає вторинну предикативну ознаку. За наявності засобів вираження первинної непредикативної ознаки (прикметники), первинної предикативної ознаки (дієслова), вторинної непредикативної ознаки (прислівники) відсутність морфологізованого засобу вираження вторинної предикативної ознаки ліквідується шляхом функціональної трансформації - транспозиції форм тих частин