Передають прохання про дозвіл здійснити дію, маючи значення «прошу дозволу». Мовець очікує реакцію згоди, що дозволить йому виконати певну дію, стосовно якої існують перешкоди, обмеження чи заборони. Наприклад, селяни до поміщика: «— Просимо вельможного пана, чи позволите нам сказати те слово, задля якого ми сюди прислані?» (Великий шум, т. 22, с. 249). Мовці у момент комунікативного акту перебувають у залежному від адресата стані і в його згоді особисто зацікавлені. Особа, що використовує подібні форми прохання, сигналізує, що нічого не хоче робити без дозволу адресата і тим самим обезвладнює себе [14, с. 181].

Спрямовані на таку реакцію адресата, яка б викликала рішення вибачити. Учень до учителя: «— Прошу отця професора! Я вже буду вчитися! Не буду ні їсти, ні спати, доки не навчуся всього! Прошу мені дарувати ще сей раз! Лиш сей остатній раз!» (Отець-гуморист, т. 21, с. 303).

Другий з названих різновидів прохань - про здійснення дієвої послуги. Вони виражають упрошування, переконування, благання, моління і передбачають дієву відповідь адресата (виконання пропонованої дії). Селяни до адвоката: «— Та ми би просили, аби пан були такі ласкаві таки віддати нам наші папери.

Євгенієві мовби води холодної бухнув у лице. Не говорячи нічого, він зібрав, які мав, папери, що відносилися до їх процесу, і віддав їм» (Перехресні стежки, т. 20, с. 249).

2. Мовні форми вираження прохання

Використовуючи директивні акти прохання, мовець намагається досягнути задуманого перлокутивного ефекту за рахунок впливу на волю, свідомість, почуття адресата. Вплив цей здійснюється, насамперед, за допомогою мовних засобів, які не довільні та випадкові, а закономірні і системні, представлені майже на всіх рівнях мовної системи.

2.1. Морфологічні засоби

2.1.1. Перформатив прошу. Структури з ним найбільш диференційовано і експліцитно виражають прохання. Дієслово не вказує на дію, яку повинен зробити адресат, але потребує обов'язкового вживання при собі інших дієслів, саме вони й називають дію. У текстах художньої прози Івана Франка знаходимо різні комбінації елементів.

Сполучення перформатива прошу з інфінітивом. Патер до пріора монастиря: «— Зараз буду мати честь виявити вам се, поквапно відмовив патер, — покірно прошу вислухати мене» (Чума, т. 16, с. 304).

Сполучення перформатива прошу з дієсловом із заперечною часткою не. Офіціал до адвоката: «— Прошу, пане меценас, не відмовте мені сього. Дуже вас прошу. <...> Прошу не сперечатися, не вступлюся, поки не пристанете» (Перехресні стежки, т. 20, с. 255).

Сполучення перформатива прошу з дієсловом у формі наказового способу з часткою хай (най). Слуга до священика: «- Прошу, най уже єгомость ідуть! Зайдемо в садок, там є лавка, то можуть єгомость сісти» (Основи суспільності, т. 19, с. 189). Аналітична форма наказового способу продуктивна, оскільки суспільно усталені норми передбачали звертання до співрозмовника, вищого за соціальним статусом чи віком, за допомогою множини шани.

Сполучення дієслівної форми просив би (умовний спосіб) з інфінітивом. Слуга до священика: «- Я би отця духовного о щось просив» (Основи суспільності, т. 19, с. 189).

Іменний перформатив просьба зі словами, що конкретизують значення прохання, або без них. Офіціал до адвоката: «- Я до пана меценаса справді з одною маленькою просьбою» (Перехресні стежки, т. 20, с. 254).

У творах Франка не знаходимо іменного перформатива «прохання» як синоніма до слова «просьба», що свідчить про відсутність функціонального навантаження цієї лексичної одиниці в західноукраїнській мовленнєвій практиці.

Дієслова у формі наказового способу 2-ї особи однини чи множини; вживаються вкрай рідко, оскільки перевага надається звертанню через третю особу. Сільська дівчина до священика: «- Зробіть се, єгомостику, зробіть! Нехай він не турбується мною» (Основи суспільності, т. 19, с. 199).

Подібні форми можуть мати показники ввічливості: частки будь, нехай, вставні словосполучення ввічливості коли ласка Ваша, будь ласкав, звертання.

Імперативна форма зворотів ввічливості будь ласкав, будьте добрі, що мають прагматичну та етикетну цінність. Адресант визнає, що завдає труднощів адресату, і закликає його до люб'язності. Жебраки до слуг (пастухів): «- Будьте ласкаві, панове, сказати нам куда дорога до Жидачева і чи далеко маєм іти?» (Петрії і Довбущуки, т. 14, с. 185).

Дієслова у формі умовного способу, які через внесення відтінку бажаності посилюють чемність прохання. Ще більші можливості надають заперечні вирази, вжиті разом з умовним способом. Слуга до священика: «-1 для того я хотів просити - тілько най єгомость не гніваються за мою смілість! - чи не схотіли би єгомость самі з нею переговорити?» (Основи суспільності, т. 19, с. 191).

Умовний спосіб без заперечення має дещо фамільярне і не дуже ввічливе звучання, може сприйматися як пряме питання.

Дієслова могти, осмілюватися. Я-орієнтовані (у 1-й особі) форми з дієсловом могти, наміром яких є з' ясувати можливості мовця, типові для прохання про дозвіл, де альтернативну дію після отримання дозволу виконуватиме сам мовець; я-орієнтовані форми з дієсловом осмілюватися, що передбачає ненав'язливе з'ясування можливостей і прав мовця. Патер до пріора монастиря: «- Я дуже добре знаю, сіатчітв, що рапорт ваше діло, і, власне, для того осмілююсь трудити вас своєю просьбою, щоб ви могли виложити мої думки й міркування і подати їх у