Ти-орієнтовані (у 2-й чи 3-й особі) форми з дієсловами могти, що акцентують увагу на можливості / неможливості реалізувати адресатом бажане й тим самим підкреслюють ненав' язливість прохання. При цьому адресант реалізує прохання з випередженням [14, 181]. Поліційний ревізор до капітана: «- А не міг би мені пан капітан сказати, чи не живе тут яка пані капітанова?» (Для домашнього огнища, т. 19, с. 118).

Синтаксичні засоби

Розповідні речення. Найповніше та найадекватніше значення ввічливого прохання передається або розповідним складнопідрядним реченням з інтонацією прохання, що має предикат прошу (просимо) в головній частині, або простим реченням з номіна- лізованою підрядною частиною. Робітник до будовничого: «- Та й просив би-м визначити мені, де маю ставати» (Борислав сміється, т.15, с. 297).

Питально-спонукальні речення. Передають непрямі прохання [2, с. 180], щодо форми - це фразеологізовані одиниці мови [1, с. 166], оскільки більшість із них уже конвенціоналізувалася. Питальна форма, що виражає невпевненість, вважається більш ввічливою порівняно з розповідною. Таке прохання ніби надає можливість відмовитися від виконання запропонованої дії, відповісти «ні» [6, с. 55]. Жебраки до слуг (пастухів): «- Ей, коби ви були такі добрі, позволили нам ту троха передріматися? - спитав знов сліпий» (Петрії і Довбущуки, т. 14, с. 185).

Лексичні засоби

Поряд із граматичними засобами лексичні засоби посилюють ввічливість і некатегоричність прохання. Щоб попередити небажання адресата виконати послугу, вдаються до запобіжних засобів: за допомогою слів малий, маленький вказують, що для виконання прохання потрібні незначні зусилля: «- Я до пана меценаса справді з одною маленькою просьбою» (Перехресні стежки, т. 20, с. 254).

Для попередження незручності, яку прохання може завдати адресатові, мовець використовує інтенсифікатори занадто великий: «- Не знаю, як і казати. Може, се буде занадто велика претензія з мого боку ...» (Перехресні стежки, т. 20, с. 254).

Поширеними є слова, які позначають інтенсивність, якісні ознаки акту прохання: дуже, покірно.

Стилістичні засоби

Щоб підкреслити свій підлеглий стан, вихованість, комуніканти з нижчим соціальним статусом удаються до нанизування кількох синонімічних засобів вираження ввічливості: вживання пошанної множини, звертань, форм ввічливості, умовного способу, питальних речень тощо.

Важливим засобом є повтор, який на комунікативному рівні посилюється лексичними, граматичними і синтаксичними засобами, що збільшують ступінь ефективності впливу на партнера. Повтор може виникати і внаслідок самокорекції як результату підбору прагматично ефективнішого звороту чи стратегії спілкування. Єврей (позивач) до адвоката: «- Bitte Sie, Herr, auf ein Wort!2

Чого вам треба? - запитав його Євгеній.

Я би хотів просити... Я би мав пану щось сказати...

Говоріть» (Перехресні стежки, т. 20, с. 312).

Перша фраза, сказана німецькою мовою,

виявилась неадекватною при звертанні до адвоката, що захищає інтереси простого люду. Єврей вдається до корекції висловлювання: формулюючи нові репліки українською мовою, вживаючи умовні речення, звертання через третю особу, мовець сподівається на позитивну реакцію співрозмовника.

Маршалок до графа: «- Однако я просив би конче коханого графа прочитати його, - чемненько мовив пан маршалок. < ...>

В усякім разі дуже прошу любого графа...» (Перехресні стежки, т. 20, с. 344-345).

У першому випадку прохання оформлене сполученням умовного способу дієслова прошу з інфінітивом, при якому вживається інтенсифікатор конче, що вказує на категоричність виконання дії адресатом. У повторі прохання втрачає значення обов'язковості за рахунок введення сполучення в усякім разі, що підкреслює припущення майбутньої дії, та інтенсифікатора дуже, що маркує ступінь зацікавленості адресанта у вчиненні дії. Адресант розуміє: щоб переконати іншу людину, потрібно вибирати ввічливі, некатегоричні форми, які б не суперечили її бажанням, а лише злегка підштовхували до виконання пропонованої дії.

2.5. Комунікативні засоби

Поєднання мовленнєвого акту прохання з висловленнями констатуючого характеру (обіцянками, вибаченнями, сподіваннями, упередженнями). Досить часто надуживання подібними засобами затягує комунікативний контакт, виробляє упереджене ставлення адресата до такого типу церемоній і викликає зворотну реакцію, оформлену в директивні вказівки, спонукаючи адресанта висловлюватися просто та зрозуміло. Слуга до священика: «- Я би отця духовного о щось просив.

Ви, Юрку? - здивувався о. Нестор. - А то що такого?

Та я не знаю ...Може, то єгомостеві не в лад буде .

Прошу вас, пане, на одне слово! (нім.) - Рсд.

А боже мій! Юрку! Говоріть-бо попросту!» (Основи суспільності, т. 19, с. 189).

Офіціал до адвоката: «- Не знаю, як і казати. Може, се буде занадто велика претензія з мого боку .

Ну, та говоріть-бо вже, чого вам треба, а то ми ще на самих церемоніях посваримося, - жартуючи, мовив Євгеній» (Перехресні стежки, т. 20, с. 254).

Отже, комунікант з вищим соціальним статусом впливає на мовленнєві дії партнера відкрито - у формі регулювання розмови. При цьому імперативність вказівок пом'якшується за допомогою часток бо, ну, вже та звертання, що сприяє зближенню дистанції між мовцями та переходу на неформальну, приязну розмову.

Несиметричне відношення «нижчий вищий», впливаючи на мовленнєву поведінку, сприяє багатству мовних форм вираження прохання. Найпродуктивнішими з них, як засвідчив зібраний ілюстративний матеріал, є речення з перформативом прошу, дієсловами умовного способу, питально-спонукальні речення.

ІІ. Директивні акти прохання в ситуації «вищий нижчий»

Директивні