УДК 398.6:811.161.2'373.612.2

Тимченко О.І.

ПЕРСОНІФІКАЦІЯ ТА МЕТАФОРА ЯК ЕТАПИ ЕВОЛЮЦІЇ МОВНОЇ КАРТИНИ СВІТУ УКРАЇНСЬКИХ ЗАГАДОК

Мовна картина світу українських загадок еволюціонувала від архаїчних уявлень до світобачення, у якому аналогії між об'єктами дійсності встановлюються на підставі якісних ознак. Персоніфікація та антропоморфна метафора є одними із засобів категоризації дійсності в загадках. Стаття присвячена розгляду персоніфікації та антропоморфної метафори як етапів розвитку загадки. Відмінність між цими ментальними явищами визначається на семантичному рівні шляхом аналізу сем, які залучаються для утворення антропоморфної метафори, та фреймів антропоморфних загадок.

Ключові слова: метафора, мовна картина світу, персоніфікація, загадка.

Языковая картина мира украинских загадок эволюционировала от архаических представлений к мировоззрению, в котором аналогии между объектами действительности устанавливаются на основании качественных признаков. Персонификация и антропоморфная метафора являются одними из средств категоризации действительности в загадках. Статья посвящена рассмотрению персонификации и антропоморфной метафоры как этапов развития загадки. Отличие между этими ментальными явлениями определяется на семантическом уровне с помощью анализа сем, которые привлекаются для образования антропоморфной метафоры, и фреймов антропоморфных загадок.

Ключевые слова: метафора, языковая картина мира, персонификация, загадка.

The language picture of the world of Ukrainian riddles has developed from archaic notion to the worldview which provides the analogies between things through the qualitative attributes. Personification and anthropomorphic metaphor are the means of the world categorization in the riddles. The article is devoted to analysis of the personification and anthropomorphic metaphor as the stages in the riddles evolution. The difference between the two mental phenomena is determined on semantic level through the analysis of the semes which are the base of the anthropomorphic metaphor and the frames of the anthropomorphic riddles.

Keywords: metaphor, language picture of the world, personification, riddle.

Загадка як жанр виникла ще в язичницькі часи, однак з часом втратила своє ритуальне значення, що пов'язано з відмиранням синкретичної свідомості й поступовим рухом логічного в людському мисленні. Вона надзвичайно цікава з погляду лінгвокультурології й етнолінгвістики, оскільки саме в цьому жанрі зафіксовано людську кмітливість поряд із архаїчними образами.

Дослідники зазначають, що в загадках найповніше, порівняно з іншими жанрами фольклору, відбивається поетичний світогляд народу [2; 5], чим визначається актуальність цієї статті. Е.Б. Тайлор указував, що це якісно новий рівень мислення, який виражається в абстрактності загадок. Щоб складати загадки, необхідно добре володіти здатністю порівняння. Крім того, потрібен значний запас знань, щоб цей процес став загальнодоступним і з серйозного перейшов у гру [7, с. 78].

У ведійській традиції існувала питально- відповідна частина жертвоприношення, що вважається прообразом загадки. Образи в цьому ритуалі, означені словами, ізоморфні космологічним образам, тому слова були тотожні предметам, вислови - ситуаціям, а дії з предметами - діям з космологічними об'єктами. Знання відповідей на сакралізовані тексти було тотожним знанню суті космологічних предметів і знанню сакрального світу, що долучало жерця до цього світу [3, с. 14-46].

Мовна картина світу загадки відбиває народний світогляд. Текст загадки будується на фрагменті картини світу (систематизовані загальні знання носіїв мови про світ, відбиті в мові) або моделі світу («системі концептів («стереотипів»), у яких предметам і діям (процесам) надаються певні стереотипні («невід'ємні») властивості») [2, с. 195]. Цей фрагмент закладений у пресупозиції загадки. «Особливістю прагматики пареміологічних текстів є те, що вони орієнтовані на «універсальне знання», на концептуальні властивості об'єктів, на стереотип...» [2, с. 195]. Картина світу містить властивості, які використовуються в загадці для ідентифікації загаданого концепту. Ці концептуальні властивості не надають інформації про референт, а служать лише для «ідентифікації загаданих концептів» [2, с. 213]. Ці концепти- символи є результатом архаїчної свідомості, яка з часом еволюціонувала, що спричинилося до зміни способу антропоморфного кодування в загадках.

У поглядах на смислову природу загадок немає чіткого розмежування персоніфікації та метафори. Персоніфікація вважається рисою загадок як вияву антропоцентричного начала, що втілюється в загадках [8, с. 13], а антропоморфні метафори загадок також розглядаються як один із різновидів персоніфікації. Зокрема, персоніфікація визначається як «уподібнення неживих предметів або явищ природи предметам живим» [6, с. 266]. Персоніфікація ототожнюється з уособленням, яке «по суті є відтак перенесенням на поняття або явище ознак живого і являє собою вид метафори» [4].

Метою статті є визначення персоніфікації та антропоморфної метафори як двох етапів еволюції у мовній картині світу українських загадок, що є наслідком змін, які відбулися в народній свідомості. Матеріалом дослідження послужили загадки, які цитуються за виданням «Загадки» (К.: АН УРСР, 1962); порядковий номер загадки при цитуванні подається згідно з указаним виданням.

Еволюцію загадки як жанру позначено в праці Івана Франка «Останки первісного світогляду в руських і польських загадках народних» [10, с. 332-346]. В анімістичних загадках неживі предмети, сили та явища природи представлені як живі істоти, тобто персоніфіковані чи одухотворені. Тотемістичні уявлення слов'ян зафіксовані в зооморфічних загадках. В антропоморфічних загадках явища природи й реалії дійсності порівнюються з людьми й людськими взаєминами.

На нашу думку, наслідком жанрової еволюції загадок відповідно до розвитку народної свідомості на мовному рівні є те, що в загадках наявні як архаїчні концепти, пов'язані з міфологічними уявленнями народу, так і метафоричні концепти, які сформувалися в результаті того, що між предметами