Н. Фрай представляє розглянутий Юнгом архетип ТРІЙЦЯ у вигляді таких моделей, що історично змінюють одна одну: світ божеств - спільнота богів - бог [20].

Багато якісних характеристик концепта БОГ, за ствердженням Ф. Уілрайта [18], сягають архетипічних праформ - символів. У семіотиці під символом розуміють знак, який передбачає використання свого первинного змісту як форму іншого, більш абстрактного й загального змісту, причому вторинне значення, яке може виражати поняття, що не має особливого мовного вираження, об'єднується з первинним під загальним означуваним [11, с. 50]. Зміст символу слугує планом вираження для іншого, як правило, культурно більш цінного змісту [21, с. 125]. Символи, які стоять за відповідними лексемами (світ, батько, слово, вода), «несуть одні й ті ж або дуже подібні значення для більшої частини, якщо не для всього людства» [18]. У них втілені генетично фіксовані, первинні образи й ідеї, які є надбанням культурного несвідомого [21; 22]. Початкове призначення цих символів - осмислення світотворення і проблем буття, які в міфологічному мисленні були невіддільні від ідеї божества. З еволюцією мислення навколо ядра нашаровувались нові «символічні» семи, які в багатьох випадках усвідомлюються сучасними людьми [21].

Одним з найбільш розповсюджених і безпосередньо осягнених є архетипічний символ СВІТЛО, який символізує певні розумові та душевні якості. Для давніх найбільш типовими матеріальними формами цього символу були вогонь і сонце. На думку про певні важливі властивості розуму і духу, що перетворюють його на відповідний символ, наводять такі особливості світла: СВІТЛО освітлює, зігріває, самовільно зароджується (як тоді здавалося) і швидко відтворюється, а також асоціюється з висотою, верхом (вогонь піднімається вгору, сонце світить згори). Існування вищеописаної аналогії підтверджується, зокрема, наявністю відповідних метафоричних виразів (проясніти - s'йclaircir, Просвіта - les Lumiиres та ін.).

Бог Світла або «Господь Світло», як зверталися і звертаються до свого божества представники багатьох релігій, «це складний образ, досить розповсюджений, для того щоб вважатися архетипічним» [18, с. 104]. Бог Світла в язичницьких релігіях, як правило, жив у сяючому небі або на священній горі, освітленій сонцем, і, як правило, до нього ставились як до джерела знань, особливо моральних [18, с. 104]. Крім того, «світло і влада - це два образи-поняття, які є елементами складного архетипічного образу-поняття божества. «Dieu est lumiиre, et qu 'il n'y a point en lui de tйnиbres» (1 Jean 1:5). Це положення Писання - одне з багатьох християнських тверджень, яке відображає уявлення про світло як про символ божественності» [19, с. 105]. Бог Світла в Писанні - це lumiиre qui dispиrse les tйnиbres (Evangile selon Jean 1:5), qui donne les connaissances (Daniel 2:22) qui montre la voie (Psaume 119:105), qui juge et punit (Osйe 6:5; Rйvйlation 20:9), qui est glorieux, оскільки слово «слава» походить від грецького поняття, яке значить також «сяйво» і «сильне світло» (Evangile selon Jean 1:14).

Наступний архетипічний символ, якого сягають характеристики концепта БОГ, - це БАТЬКО. Ф. Уілрайт відмічає, що «в міфологічні часи ідея влади була ближче до ідеї батьківства, ніж сьогодні, і концепція бога-батька, хоча і не універсальна, була розповсюджена дуже широко < ... >. Батьківство вважалося достойним поклоніння» [18]. Але, як відмічає той же автор, поведінка архетипічного бога-батька, наприклад Зевса, «цілком підтверджувало зауваження Аристотеля: «Було б досить дивно, якщо б хто- небудь любив Зевса». Християнство розуміє Бога як un pиre qui a compassion de ses enfants, mais qui est sйvиre (Psaume 103:13). «Концепція Бога як суворого, але люблячого батька в християнському смислі не була прийнята настільки широко, щоб розглядати її як архетипічну; але батьківство в тому або іншому розумінні, що не обов'язково імплікує високі моральні якості або привабливість, являє собою архетипічний релігійний символ» [18].

Аналізуючи архетипічний символ СЛОВО, Ф. Уілрайт відмічає, що за своєю природою людина є і тим, хто говорить, і тим, до кого звернена мова. Причому якщо людина має почуття моральності, вона усвідомлює себе адресатом не лише слів, сказаних вголос, але і «певного таємного беззвучного голосу, який сприймає внутрішнє вухо, але який не є через це менш реальним» [18]. Про це свідчить такий вираз як «голос совісті» або французьке «vocation» від латинського «vox», «голос» [18]. Так СЛОВО (ЛОГОС) має тенденцію стати слуховим образом, що символізує правильність, обов' язкове, що надає сенс судженням моралі [18]. У християнській теології Бог, Христос названий la Parole, що