Ф. Уілрайт відмічає, що «універсальна привабливість ВОДИ як архетипічного символу пов'язана з її очищувальною силою в поєднанні з властивістю підтримки життя. Тим самим вода починає символізувати як очищення, так і початок нового життя, і в християнському таїнстві Хрещення обидві ці ідеї поєднуються» [18]. Бог у християнстві названий une source d'eau vive, qui donne la vie (Jйrйmie 2:13; 17:13); Il purifie et lave un pйcheur comme l'eau (Psaume 51:9).

Однією з властивостей символу визнається вмотивованість, яка передбачає наявність певних відношень між конкретним і абстрактним елементами символічного змісту [21, с. 127-128]. Ці відношення ґрунтуються або на аналогії (уподібненні) або на суміжності (залученості до однієї ситуації) [17]. Перший тип символів має назву метафоричних і базується на асоціаціях подібності наявних ознак предметів і явищ (функції, форми та ін.). Другий тип символів носить назву метонімічних і базується на об'єктивному зв'язку предметів і явищ (частина - ціле, матеріал - виріб та ін.) [21]. Розглянуті види відношень (СВІТЛО - символ знань, істини, слави; БАТЬКО - символ люблячого і турботливого правителя; ВОДА - символ очищення і підтримування життя; СЛОВО - символ совісті й істини) є метафоричними символами, оскільки базуються на подібності функцій конкретного і абстрактного елементів символічного змісту.

У французькій мовній картині світу концепт БОГ, перш за все, об'єктивується лексемами dieu (seigneur) і divin. У французьких словниках-тезаурусах [26; 27] знаходимо такі визначення цих лексем:

dieu 1. дух

дух або істота, що керує світом і життям, кому поклоняються;

хтось дуже важливий, ким захоплюються і хто сильно впливає на когось або кому приділяють багато уваги;

2. творець (особливо у християнській, іудейській та мусульманській релігіях) - істота, яка створила Всесвіт, Землю та людей і має владу над усіма речами.

seigneu

правитель-чоловік;

Господь Бог, Христос;

дворянин, шанована людина.

divin - пов'язаний з Богом або сам Бог.

Сутності, які стоять за цими визначеннями,

безпосередньо входять у категорію БОЖЕСТВА (БОГИ), структуровану за тіпонімо-гіперонімічним принципом (див. схему 1). Під категорією розуміємо результат когнітивного процесу категоризації - поєднання предметів і явищ оточуючого світу в певні класи на основі тотожності, схожості або подібності їх рис або функцій [3, с. 66; 6; 10, с. 19].

Складниками категорії БОЖЕСТВА є:

невидимий Бог-творець і Господь (Dieu), особистість, яка створила і контролює весь світ;

невидимі боги, особистості, які контролюють будь-яку сферу світу або життя людини (боги язичницьких релігій);

особистість, яка є для когось богом в силу свого впливу на нього і яка входить в ту ж категорію посередництвом метафоричного переносу. Аналіз вищенаведених визначень показує, що

ці поняття мають схожі риси: усі вони тією чи іншою мірою можуть бути зараховані до об'єктів невидимого світу, сил, які впливають на певну частину світу або життя людини, але не піддаються контролю з її боку. На цій основі вони можуть бути об'єднані в одну категорію, стаючи її більш або менш типовими представниками. Названу семантичну ознаку можна вважати когнітивним класифікатором, основою для поєднання в одну горизонтально впорядковану категорію концептів ЛОКАЛЬНІ БОГИ (АНТИЧНІ БОЖЕСТВА, ЯЗИЧНИЦЬКІ БОЖЕСТВА), БОГИ СВІТОВИХ РЕЛІГІЙ (ХРИСТИЯНСТВА, БУДИЗМУ, МУСУЛЬМАНСТВА) і ОБОЖЕСТВЛЕНА ОСОБИСТІСТЬ. Під когнітивними класифікаторами прийнято розуміти певні концепти, які в силу специфіки певної сфери практичної діяльності виконують певну функцію: впорядковують і організовують у структури семантичний простір мови. У семантиці класів одиниць вони являють собою деякі семантичні ознаки (семи), які виконують диференціальну та інтегрувальну функції [10; 14, с. 18-19].

Відповідно до сучасного розуміння складу категорії, «елементи категорій нерівнозначні між собою: деякі елементи є психологічно більш виділеними, ніж інші» [3, с. 78]. Ці члени категорії називають прототипами. Слідом за Е. Рош, Дж. Лакофф стверджує, що «прототип - це член категорії, який має особливий когнітивний статус бути «кращим прикладом» [10, с. 64]. Прототипи визначають також як «кращі зразки» групи зразків, об'єднаних в одну прототипічну категорію на основі єдиної концептуальної моделі, яка передає загальний зміст цілої низки образів [17].

Слід відмітити, що прототипи бувають двох видів: психологічні та власне когнітивні [3]. Із психологічного погляду, прототип - це член категорії, який найбільше впізнають, найкращий, найбільш явний і типовий її представник [10]. Із когнітивного погляду, прототип - це когнітивний орієнтир категорії: образ, схема, стереотип, набір загальних характеристик [10] тобто, «прототип - це концепт, який лежить в основі формування категорії і визначає її зміст» [3, с. 83]. Прототип і центральні члени категорії (більш близькі до прототипу, ніж інші) виявляють відмінні від нецентральних когнітивні характеристики: швидше розпізнаються і засвоюються, частіше вживаються <...> - словом, використовуються для розуміння категорії в цілому. У багатьох випадках прототипи виступають у ролі когнітивних точок відліку різного роду й утворюють базу для висновків [10]. Це явище прийнято називати «прототипічним ефектом» [10].

Основні принципи прототипічного підходу можна сформулювати в декількох реченнях: по- перше, «ряд образів можна об'єднати в одну прототипічну категорію, <...> тому, що вони демонструють <...> деякі риси подібності або схожості з тим образом категорії, який обирається як її кращий представник і найповніше реалізує цю