Зокрема, одним з найважливіших елементів у підготовці фахівців з перекладу є формування англомовних позначень елементів іншомовних культур, які в теорії міжкультурного спілкування називаються ксенонімами (від греч. «ксенос» - «іноземний») і навпаки.

Ксенонімічна варіативність, що спостерігається в мовах, призводить до того, що в багатьох випадках спостерігається співіснування двох і більше варіантів позначення тих самих елементів зовнішніх культур. Причому характер позначення конкретного елемента культури визначається безліччю чинників - як лінгвістичних, так і екстралінгвістичних. Вибір конкретного позначення визначається значною мірою конкретною ситуацією спілкування: в одних випадках потрібне точне найменування, а в інших - переважніше описовий зворот або аналог. Почасти це завдання полегшується тим, що в останні десятиліття дослідники вказують на появу й бурхливий розвиток мови міжкультурного спілкування як досить універсального явища, що фактично розвивається як складена частина будь-якої сучасної мови.

Структурні особливості й принципи мови є тим, що багато в чому визначає те, як його носії сприймають навколишній світ і, в остаточному підсумку, суть всієї культури народу. Не можна недооцінювати роль такого явища, як національний менталітет. Адже люди, будучи членами одного співтовариства, поділяють етнічні, етичні, моральні концепти, серед яких, крім універсальних, загальнолюдських, є низку національних і соціально-специфічних. Особливості національного мислення відбиваються в існуванні національних стереотипів як моделей соціального поводження, що мають дуже сталий характер. Асоціюючись зі стилем і способом життя певного класу або соціального шару, вони починають наповнюватися змістом і одержують формальне подання в мові тільки в контексті певної культури.

Точний переклад, за визначенням, неможливий через усі ці розходження. При цьому наявні порівняльні словники й довідники, у тому числі для англійської й української мов, практично не дають порівняльної інформації з культур різних народів. Апріорі передбачається, що перекладач рівним (або майже рівним) ступеней володіє як культурою мови оригіналу, так і культурою мови перекладу. Тим часом це далеко не так. І в багатьох випадках перекладач досить приблизно оцінює, а отже, і перекладає ті або інші елементи або цілі категорії вихідного тексту в зіставно-культурному плані.

Як приклад, можна навести неадекватну реакцію американської аудиторії на демонстрацію всіма улюбленої й відомої кіноверсії казки «Морозко» Олександра Роу. Показаний наприкінці 90-х років у США, фільм потрапив до невтішного списку 100 гірших фільмів. Глядачі назвали його «найдивнішою й придуркуватою фантазією-казкою, де фігурує ідіотський будинок з ногами, заморожені дерева, санки, схожі на свиню, і довгобородий виродливий хлопець (Дід Мороз)». Також було зовсім незрозуміло, чому головні герої казки допомагають слабким і незначним персонажам, які не можуть скільки-небудь радикально вплинути на хід подій, замість того щоб дружити з ким-небудь більшим і сильним.

Читання іншомовної літератури прийнято розглядати як одну з різновидів мовної діяльності, у ході якої текст стає засобом міжнаціональної комунікації. Причому варто враховувати, що переказний текст як носій інформації віддзеркалює не тільки суб'єктивне бачення світу автором, але й несе відбиток сприйняття дійсності перекладачем, його індивідуальну картину світу. Переказний текст - це інший текст, адаптований до іншого просторово-тимчасового середовища й оточення. У перекладного тексту, відповідно, і інше коло адресатів, і діалог з автором вихідного тексту здійснюється за посередництвом перекладача, від лінгвістичної й культурологічної компетенції якого залежить ефект міжнаціональної комунікації.

При перекладі оригінального тексту ті елементи, які не виявляються всередині однієї мови й культури, можуть виявлятися в іншій мові. Між комунікативно-мовними групами відбуваються розбіжності - часткові або повні. В основі цих розбіжностей лежать реальні об'єктивні розходження в історичному плані, на матеріальному рівні життя, у соціальній сфері й т. д.

Текст у зв'язку із цим розглядається як:

- джерело реального життя й культури народу, що дає певною мірою об'єктивну інформацію (через призму авторського сприйняття);

- джерело естетичної та ідейно-художньої інформації;

- джерело соціолінгвістичної інформації.

Кожна мінімальна мовна одиниця виконує самостійну функцію як носій національно-культурної інформації, з огляду на такі позиції: загальнокультурну, текстову і мовну значущість.

Розшифруємо названі позиції:

Загальнокультурна значущість - значущість мовних фрагментів з погляду їх місця в системі понять, що відповідають загальнонаціональній культурі.

Текстова значущість - значущість елементів, що виступають як вирішальні для осмислення сюжету, ідеї здобутку, його героїв або конфліктів.

Мовна значущість - багатопланове явище, що зачіпає різні внутрішньомовні характеристики слів.

Таким чином, відбір текстових матеріалів для навчання іноземної мови має проводитися з метою розширення професійно-культурних знань і вмінь. Для цього варто надавати уваги не лише комунікативній функції мови, але й пізнавальній, розвивальній і виховній у тому обсязі й співвідношенні, що будуть найбільш доцільними для досягнення мовної компетентності.

Облік системи соціолінгвістичних, комунікативних і культурологічних чинників є необхідною передумовою адекватності перекладу й вироблення мовної компетентності. Суспільний прогрес, зміни соціальної діяльності зумовлюють, з одного боку, адаптацію менталітету, зміни у сферах функціонування мов і перекладу, а з іншого боку, розвиток колективної й індивідуальної свідомості відбивається в мові, у перекладі