Ю. Редько визначив частотну ієрархію найбільш вживаних форм (моделей) українських прізвищ: відповідно із суфіксами -енко, -ук та -ськ-. На четвертому місці перебувають відапелятивні прізвища, що є, зрозуміло, найдавнішими (та найцікавішими) антропонімами серед будь-якого етносу. Це доволі характерно й слов'янським мовам, хоча з-поміж них дорівнятись українській у цьому плані може хіба що словацька (в інших мовах найголовніший атрибут - усе ж таки назва за приналежністю).

Щодо термінів, то українське прізвище, звичайно, походить від прізвиська, що відображає більш ранній стан, російська ж фамілія - від лат. "сім'я" - пізніший. Прізвисько було властиве ще язичникам і передавало різні характеристики людей:

- від природи: Зима, Вітер, Вовк, Заєць;

- від забобон (для відлякування лихої сили): Нечай, Біда, Горе, Поганка;

- від ознак під час народження (порядок народження, зовнішність): Третяк, Півторак, Семак, Худаш.

Зазначені вище прізвиська на час язичництва та початків християнства функціонували як імена - поряд із варязькими Рюрик, Ігор, Аскольд, половецькими Актай, Кобан, Козак, слов'янськими Добрит, Межамир, Радагаст.

Російська ж фамілія за суттю відповідає християнським традиціям (у болгар прізвище - прямий патронім - за іменем батька: Петров, Димитров, Михайлов).

Як відомо, давньоруські князі та подальші самодержці крім імені мали ще й прізвиська, які характеризували фізичні якості, бойові та побутові риси: Ярослав Мудрий, Юрій Долгорукий, Іван Грозний. Для порівняння можна згадати й інших: Річард Левине Серце, Публій Овідій Назон ("носатий"). У подальшому в Україні такі прізвиська стали прізвищами (Півень, Білий, Зуб), а також, як і в Росії, - апелятивами до прізвищ (Біличенко, Зубчук, Пєтухов, Зубов, Бєлов).

Далі на російському ґрунті за патронімічною традицією виникає додаткова форма - від імені родичів чи назви території (передаємо в оригіналі): Козел Сотанович, Котян Сутоєвич, Василко Торчинъ, Микола Македонинъ, і навіть Владимер Святославович - внук Всеволожь, правнук Ольгов, праправнук Святославль.

У період XVI-XVIII століть форми по батькові на -ич, -ович властиві лише боярській та дворянські знаті: Петр Борисович Корова Пожарский (тому селище Коровіно), Иван Романович Клуша Белеутов (тому селище Клушино), князь Порицький (містечко Порицьк), князь Буремський (містечко Боремля), князь Дольський (село Дольськ) та ін.

На території України функціонувала й описова форма: Шипошик Вовчого Зуба син, Палка Мотовило селянин, Северин Божа Молитва, Степан Півтора Кожуха.

Варто зазначити, що вживання таких описових форм було на той час викликане потребою фіксувати їх у документах, особливо юридичних (про наслідування майна, дарчі, купчі, розмежувальні грамоти тощо), де потрібне було найточніше позначення особи. Саме тому в цих документах формула іменування людей часто була розгорнутою і включала, крім імені, назви за батьком або прізвиська, ще ряд уточнювальних відомостей - про стан, професію, місце проживання, стосунок до інших родичів тощо.

За Указом Катерини ІІ (1627 рік) тільки бояри могли мати прізвище, пізніше - усі дворяни. На території України та Польщі такими ознаками був формант -ський. Так, українські первинні прізвища із "Табелю о воисковыхъ товарищехъ служащихъ 1763 г.", які вже цілком виконували всі офіційні та родинні функції (хоча наукою для того часу такими не вважаються), переважно продовжують "великопольську" традицію (Соболевський, Павловський, Вишнецький, Жораковський, Бачинський). Давньоруську та загальнослов'янську традицію репрезентують моделі на -ич (Зеневич, Силевич, Булашевич, Лашкевич). І зрештою суто українська традиція представлена класичними моделями на -енко та -ук (Федоренко, Данченко, Гацук) та власне похідними від прізвиськ антропонімами (Підкова, Семен, Мовчан, Затура, Борсук). Зрозуміло, що саме останні є первинними одиницями - найбільш органічними, але й інші цілком логічні на українському ґрунті, оскільки утворені на базі слов'янських дериватів.

Слід зазначити, що антропоніми на -ович, -евич початково були пов'язані з іменами по батькові. Переважна більшість їх походить від різних форм імені: Антонович, Базилевич, Дашкевич, Лукашевич, Тишкевич, Федоркевич, Якубович та ін.

Оскільки патроніми цього типу побутували в середовищі шляхти і міщанства, слід припускати, що й у ролі спадкових родових назв найменування на -ович, -евич закріпитися насамперед серед привілейованих верств населення.

Як показали дослідження козацьких реєстрів, складених після Зборівської угоди 1649 р., значна кількість одиниць на -ський, -цький, -зький та -ович, -евич фіксується в реєстрі Київського полку, до якого потрапила значна частина української шляхти та київських міщан зі старокиївською антропонімією.

1632 року київський митрополит Петро Могила доручив парафіяльним священикам вести метрики народжених, одружених, померлих, і тому активно почали утворюватися ранні прізвища. В Україні в пам'ятках того часу фіксуються такі антропоніми, як Мордасенко, Колесник, Борзобагатий, надалі - прізвиська цілих дворів і сімей - Гордієнки, Сухомлини, Гарбузи Приклади з І.В. Єфименко [4].,