УДК 331.2

Єганов О.Ю., Ришняк Н.М.

ЗАКОНОДАВЧО-НОРМАТИВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТРУДОВИХ ВІДНОСИН ЯК СКЛАДОВА ОРГАНІЗАЦІЙНОГО МЕХАНІЗМУ МАТЕРІАЛЬНОГО СТИМУЛЮВАННЯ

В статті досліджується стан законодавчо-нормативного регулювання трудових відносин в сфері оплати праці, аналізуються основні проблеми функціонування юридично-правової бази та шляхи її вдосконалення.

Ключові слова: законодавчо-нормативне регулювання, трудові відносини, заробітна плата, організаційний механізм оплати праці.

В статье исследуется состояние законодательно-нормативного регулирования трудовых отношений в сфере оплаты труда, анализируются основные проблемы функционирования юридическо-правовой базы и пути её усовершенствования.

Ключевые слова: законодательно-нормативное регулирование, трудовые отношения, заработная плата, организационный механизм оплаты труда.

In the article study the legislative adjusting of labor relations in the field of payment of labor. The basic problems of functionaries of legal base and ways of perfection are analyzed.

Key words: legislative adjusting, labor relations, payment of labor, organization mechanism of payment.Вступ. Побудова моделі матеріального стимулювання передбачає розробку законодавчо- нормативної бази, оскільки саме через юридично- правові акти на практиці реалізуються основні науково-теоретичні положення організації заробітної плати. Ефективність такої реалізації залежить від якості законодавчо-нормативного регулювання, яке є невід'ємною складовою механізму матеріального стимулювання.

Огляд науково-методичної літератури як вітчизняних (Н.Б. Болотіна, І.В. Зуб, В.Г. Ротань, Б.С. Стичинський, Г.І. Чанишева та ін.) так і зарубіжних дослідників (А. Д. Зайкін, К.С. Рємєзов та ін.), присвяченої юридично-правовим аспектам організації заробітної плати, дає можливість визначити ряд недоліків чинної законодавчої бази регулювання трудових відносин: невизначеність сфери застосування окремих норм, низький рівень забезпечення та слабке виконання, недостатньо чітке формулювання норм. Тому метою дослідження є розробка пропозицій щодо вдосконалення законод авчо - нормативного регулювання трудових відносин.

Зазначена мета передбачає виконання наступних завдань: розгляд термінологічних проблем у визначенні заробітної плати як юридичної категорії, аналіз недоліків правового механізму, що забезпечує зв'язок оплати праці з певними критеріями, оцінка можливих способів покращення законодавчо-нормативної бази регулювання трудових відносин.

Результати. Правове регулювання оплати праці працівників підприємств, установ та організацій всіх форм власності й видів господарювання здійснюється Законом України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року (із змінами і доповненнями); Кодексом законів про працю України - главами ІІ, УІ, УІІ, УПІ; Законом України «Про підприємства в Україні» від 27 березня 1991 року (із змінами і доповненнями); Законом України «Про колективні договори і угоди» від 1 липня 1993 року, а також іншими численними нормативно-правовими актами, колективними договорами й локальними положеннями конкретних підприємств. Вказані акти регулюють оплату праці тільки найманих працівників, діяльність яких охоплена трудовим договором. Оплата праці інших визначається угодою між роботодавцем і працівником (стаття 19 Закону України «Про підприємства в Україні»).

Розкриваючи правовий аспект оплати праці, хотілося б зосередити увагу на кількох важливих проблемах.

По-перше, слід з'ясувати питання співвідношення термінів «оплати праці» і «заробітна плата». З погляду прав та обов' язків сторін трудового договору, ці терміни можна назвати синонімами.

У науці поділилися думки з приводу цих термінів А. Пашерстник вважає їх синонімами, а, на думку Р. Лівшиця, вони співвідносяться між собою як частина і ціле. Деякі вчені, зокрема російські дослідники В. Толкунова та К. Гусов, вважають, що термін «заробітна плата» найбільш правильний, оскільки закріплений у низці міжнародно-правових актів (в конвенціях МОТ) [3, с. 81]. Вітчизняні вчені Г. Чанишева та Н. Болотіна зазначають, що термін «оплата праці» ширший і його цільове призначення спрямоване на організацію оплати праці, регламентацію її окремих елементів і всієї системи правових засобів в цій сфері. Тоді, як поняття «заробітна плата» спрямоване на право отримання працівником грошової винагороди [7, с. 298]. Іншими словами, перша категорія вказує на дію власника, яку він повинен виконати в силу наявності правовідносин, а друга акцентує увагу на об'єкті трудових правовідносин між працівником і власником. Виходячи з того, що з юридичної точки зору основною ознакою оплати праці є нормативна урегульованість, то на думку правників, КЗпП або проект Трудового кодексу потрібно доповнити статтею, яка б розкривала суть зазначеного поняття.

По-друге, відсутня повна правова визначеність поняття «заробітна плата». Хоча Кодекс законів про працю (стаття 94) і Закон «Про оплату праці» (стаття 1) однаково тлумачать даний термін, однак в більш конкретних положеннях цих, а також інших законодавчих актів є істотні особливості у трактуванні заробітної плати. Її визначення, наведене в зазначених статтях, дещо обмежено тлумачать зміст цієї правової категорії. Воно не охоплює всіх навіть тих виплат, правовий режим яких визначається главою УІІ КЗпП, що названа «Оплата праці». Так, розуміння заробітної плати як винагороди за виконану роботу дозволяє віднести до неї не тільки виплати, що здійснюються власником у силу обов'язків, які він несе в трудових відносинах, але й у силу прав, що йому належать. Законодавство не забороняє таку правову організацію заробітної плати на підприємстві, яка допускає частину винагороди за працю виплачувати за рішенням власника, а також не вимагає, щоб таке рішення обов' язково було погоджене з профспілковим органом. За таких умов рішення приймається власником на свій розсуд, виходячи із загальної оцінки професійно- ділових якостей працівника чи його досягнень. Навіть після видання наказу про виплату такої винагороди власник не позбавляється права скасувати його, оскільки у працівника не виникло суб' єктивне право на таку винагороду на основі юридичного