розробити заходи, спрямовані на запобігання втрати працівниками індивідуальних чи колективних трудових прав внаслідок дій, що супроводжують процеси змін в організації виробництва та праці, реструктуризації, приватизації підприємств (таких як поділ підприємства на частини, виокремлення з його структури нових юридичних осіб та інших);

створити правові механізми для функціонування трудових судів, підвищення ролі таких органів, як Національна рада соціального партнерства і Національна служба посередництва і примирення;

створити умови для забезпечення тендерної рівності у сфері трудових відносин, в тому числі і в питаннях оплати праці;

забезпечити прозорий характер розробки та реалізації заходів державного регулювання у сфері трудових відносин на принципах соціального діалогу й паритетної участі його сторін.

зупиняючись на даному аспекті, слід зазначити, що в системі договірного регулювання оплати праці в найближчі роки акцент має бути зроблений на Генеральній угоді. В ній слід узгодити рішення про конкретні розміри обов'язкового підвищення мінімальної заробітної плати по кварталам кожного року, на який укладається угода, про співвідношення в оплаті праці за професіями, які найбільш типово представляють той чи інший вид діяльності, а також про співвідношення в оплаті праці за основними кваліфікаційними групами.

В галузевих тарифних угодах найбільше уваги слід приділити не розмірам мінімальної оплати, як це робиться зараз, а диференціації в оплаті праці по всіх професійно-кваліфікаційних групах працівників галузі. Необхідним є значне підвищення статусу територіальних угод, маючи на увазі, що ринок праці прив'язаний до конкретного регіону і має свої особливості в цьому відношенні. Якщо в Генеральному та галузевому договорах повинні регулюватись умови оплати, то в територіальній угоді доцільно вирішувати проблему регулювання розмірів заробітної плати по окремим підприємствам або по групам підприємств, об' єднаних за будь-якою ознакою (наприклад, галузевою приналежністю).

Механізм регулювання відносин між працівниками і роботодавцями через систему соціального партнерства повинен охоплювати персонал як бюджетного, так і позабюджетного секторів економіки.

Зупиняючись на питаннях законодавчого забезпечення функціонування трудової сфери, слід звернути увагу на правові методи боротьби із затримками виплати заробітної плати. В докризовий період до порушення законодавства про оплату праці в частині своєчасності її виплати найчастіше вдавались керівники приватних підприємств. На підприємства цієї форми власності припадало 75 % боргу економічно активних підприємств, державної форми власності - 4,2%, комунальної форми власності - 20,8 % [5, с. 11]. В кризовий період спостерігається обернена ситуація: 83,3 % боргу економічно активних підприємств припадає на господарюючі суб'єкти державної форми власності, 2,1 % - комунальної форми власності [6, с. 262]. Це означає, що наявність колективних договорів навіть на державних підприємствах абсолютно не гарантує своєчасність виплати заробітної плати.

Українські дослідниці Н. Павловська та Н. Анішина запропонували наступні інструменти вирішення зазначеної проблеми [4, с. 66]:

законодавчі акти, які гарантують компенсаційні виплати за затримку заробітної плати;

право припиняти роботу у випадку затримки оплати праці терміном більше трьох місяців при простої з вини роботодавця з виплатою за цей час заробітної плати в повному обсязі;

посилення матеріальної відповідальності за своєчасність її виплати шляхом введення диференційованих відсотків збільшення невиплачених своєчасно сум заробітної плати в залежності від термінів затримки її виплати;

створення з метою захисту своєчасної виплати заробітної плати на солідарних засадах спеціального резервного або страхового фонду з цільовим витрачанням коштів на гарантовану своєчасну виплату заробітної плати;

введення порядку, коли при банкрутстві або ліквідації підприємства не виплачена заробітна плата найманим працівникам вважається кредитом, наданим ними відповідному підприємству і вони мають першочергове право на одержання наданого кредиту з відповідною компенсацією за несвоєчасне його повернення.

На нашу думку, головний недолік таких методів подолання заборгованості полягає в тому, що зазначені пропозиції допускають значні затримки із виплати заробітної плати в довгостроковому періоді. А це суперечить принципам ринкової мотивації праці та ринковим економічним відносинам. Якщо на початку 1990-их років, в умовах економічної кризи, даний підхід можна було б розглядати як компромісний варіант, то сьогодні застосування зазначених методів означає пряме скорочення заробітної плати як у номінальному, так і в реальному вимірі, покривання за рахунок найманих працівників небажання, невміння або жадібності інших суб'єктів господарювання.

Тому, на наш погляд, слушною є пропозиція прийняття «Закону про умови своєчасної оплати праці» як законодавчо-нормативного акту прямої дії. Його основним принципом має стати заборона несплати заробітної плати будь-яким суб'єктом підприємницької діяльності найманому працівнику у випадку виконання останнім роботи у повному обсязі. Дотримання цього правила - обов' язкова правова передумова функціонування підприємства в ринковій економіці.

Основними методами реалізації зазначеного закону можуть стати наступні інструменти:

примусове спрямування доходів підприємств і організацій державної форми власності на погашення заборгованості із заробітної плати;

введення режиму майнової відповідальності підприємств і організацій за несвоєчасну виплату працівникам нарахованої заробітної плати, передбачивши можливість аукціонного продажу їх основних фондів;

погашення заборгованості із зарплати на підприємствах, які приватизуються, за рахунок коштів від часткового продажу їх майна;

заборона підвищувати посадові оклади керівникам підприємств усіх форм власності, що мають заборгованість із заробітної плати;

забезпечення стовідсоткового фінансування поточних виплат працівникам бюджетних установ та організацій і спрямування не менше 75 % коштів підприємств, установ і організацій, що фінансуються з бюджету, на погашення заборгованостей.

Необхідно також узгодити вимоги даного закону із чинним кримінальним