Фактично, як вказує Роджер Манієре [10], вузи являють собою зменшену модель суспільства. Успіхи сучасної освіти стали Пірровою перемогою, що привела до зневаги гуманістичними критеріями академічної підготовки. Філософські, культурні й моральні завдання вищої освіти виявилися певною мірою відсунуті на другий план. Манієре приділяє особливу увагу насадженню принципу верховенства права за допомогою освіти й досліджень.

Абдельвахаб Хечиче [11] вважає, що, на відміну від моральних концепцій, соціальні аспекти академічної етики є більш впливовими у сучасному суспільстві, коли глобалізація та транснаціональні тенденції роблять відносними навіть такі базові цінності, як права та свобода людини. Основний висновок вченого полягає у тому, що у сучасному суспільстві етичні обов'язки мають розділяти усі.

Важливість такого висновку очевидна. Скажімо, достатньо однієї аморальної команди капітана великого танкера - і під загрозою може бути існування декілька видів тварин або економіка прибережної країни. А наслідки неетичних вчинків тих, хто забезпечував ядерну безпеку, Україна вже відчула двадцять років тому. З іншого боку, університети все частіше залучаються до відповідальніших досліджень суспільного значення, наприклад, екологічних або медичних експертиз, економічних та політичних прогнозів, де етика і, в першу чергу, академічна чесність мають бути бездоганними.

У Бухарестській декларації [12], що прийнята Міжнародною конференцією з етичних та моральних аспектів вищої освіти й науки в Європі у вересні 2004 року, викладені рекомендації, спрямовані на розповсюдження у суспільстві етичних і моральних аспектів вищої освіти та науки, пропонуються цінності та принципи академічної чесності та порядності. Декларація зазначила, що: - університети не можна розглядати як науково-технічні "фабрики". Їх інтелектуальні й культурні завдання більш важливі у суспільстві знання;

університети не можуть вважатися вільними від цінностей й етичних норм, які життєво важливі для академічного, культурного й політичного розвитку співробітників і студентів, а також впливають на моральний вигляд суспільства в цілому. Університети повинні всіляко сприяти твердженню й насадженню найвищих моральних норм;

етичні норми повинні пропагуватися не тільки на словах. Потрібно домогтися поваги до них і реалізувати їх на практиці у всіх аспектах роботи університетів - не тільки викладання й досліджень, але й внутрішнього керування й відносин зі сторонніми учасниками.

Сучасні, більш відкриті та динамічні університети краще пристосовані для етичної взаємодії із широким колом соціальних проблем, ніж замкнуті та негнучкі системи минулих років. Пітер Скотт [13] критикує поширену думку, що таке злиття сучасних масових (неелітарних) університетів із суспільством призвело до неможливості виступати із критикою суспільного устрою і виробляти власні етичні цінності. Як вважає Скотт, з кінця двадцятого сторіччя університети відіграють вирішальну роль у передачі та розповсюдженні культурного та соціального капіталу. Зростання впливу знань на розвиток суспільства призвело до розмивання межі між політикою, економікою, наукою і культурою. Оскільки ціннісні системи як у освіті, так і у суспільстві в цілому нестабільні, це призводить до поширення етичної взаємодії між суспільством та освітою, і можна навіть сказати, що у сучасних умовах всі проблеми так чи інакше пов'язані з етикою. Етичні цінності все активніше входять у області, які раніше вважалися чисто спеціальними. Суспільство набуває нової ключової ознаки, за якою Скотт називає його "суспільством знань". З іншого боку, на його думку, університет - це лише одна з багатьох інституцій, де часто зустрічаються випадки крадіжки чужих цінностей та методів.

Ян Садлак та Хенрік Ратайжак [14] також підкреслюють, що у наш час похитнулися багато уявлень про моральні та етичні аспекти вищої освіти та науки, які раніше вважалися непохитними.

Анджей Жостек підтримує таку стривоженість [8], кажучи про те, що прогрес несе із собою погрозу, підриваючи здатність підтримки високих стандартів, а головне те, що новітні досягнення техніки полегшують плагіат і запозичення. Розроблені програми боротьби із плагіатом поки недостатньо ефективні. Тому необхідно доповнювати законодавство нормами, виробленими академічними або університетськими органами. Наука підкоряється власній логіці, і дії, що продиктовані чисто науковими цілями, можуть порушити фундаментальні права людини, наприклад, генетик, психолог або фізіолог може визнати за необхідне проведення експериментів на людині без попереднього аналізу етичності такого дослідження.

Критикуючи хибність етичних стосунків між викладачем і студентом, що склалися в українських університетах, Р. Джонс вказує на такі причини [16]:

Українські студенти не мають стандарту академічної поведінки, немає також і межі неприйнятної академічної поведінки.

Студенти не вибирають курси та викладачів і, відповідно, не відчувають відповідальності за їх власний вибір і відчувають себе вівцями, яких проганяють через проблемний курс. Тому не дивно, що вони намагаються пройти через цю перешкоду з мінімальними зусиллями. Створено не програму для здобуття професійних знань, а гру, в якій можна виграти завдяки спритності.

Студенти відвідують разом всі заняття протягом п'яти років. Це утворює систему академічних паразитів. Слабкі та ледачі студенти не відвідують заняття, беруть конспекти у гарних студентів, списують завдання й користуються допомогою хороших студентів під час іспитів. Найгірше те, що й розумні студенти підпадають під вплив групи, стають байдужими до навчання і не намагаються максимально реалізувати свій потенціал. Замість позитивних їм нав'язують негативні приклади поведінки.

Читання лекцій та муштрування не