Студенти мають законне право двічі перескладати іспит. Це знімає з викладача відповідальність за академічне оцінювання знань і перетворює його на гру. В результаті викладач віддає свій час не гарним студентам, які принесуть користь суспільству, а поганим, які навряд чи зможуть використати можливості навчання тепер або в майбутньому. Від цього викладачі не тільки почувають неповагу з боку слабких студентів, а й виробляють практику не ставити поганим студентам незадовільних оцінок, щоб не витрачати на них свій час.

Анджей Жостек називає ще одну причину незадовільності етичних стосунків - це перевантаження навчальних планів, бо воно не сприяє інтелектуальному розвитку, тому що позбавляє молодь творчої волі - у студентів повинне залишатися досить ресурсів для самостійного морального й соціального розвитку [8].

На думку А. Марга, університети здатні зіграти вирішальну роль у створенні у випускників чіткої уяви про суспільство. Ця роль має два напрямки: підготовка студентів із соціальних і гуманітарних дисциплін і культивація цінностей, причому деякі з цінностей носять безсумнівно етичний характер, а найбільш важлива частина завдань лежить в області педагогіки. При цьому скільки б професори не проповідували етику, якщо вони самі не керуються її принципами, етична підготовка студентів буде носити чисто формальний характер [3].

Тому в університеті необхідно створити систему етичних правил, єдину для викладачів і студентів. Не може бути двох моралей - окрема для викладача і окрема для студента, бо це принижує студента і робить його пасивним. Навпаки, знання всіх правил гри створює умови, коли студент вчиться бути самостійним і ініціативним, бо розуміє, що саме етичні норми, а не адміністрація визначають його можливості, обов'язки і права. Ці правила, які можна об'єднати, наприклад, у кодекс честі, мають бути такими, щоб дотримуватися цих правил було корисно всім.

Потрібно не тільки декларувати етичні цінності університету, але і розробити механізм їхнього захисту. Кожний з учасників - адміністратор, викладач і студент повинні мати як обов'язки, так і розвинуті права для захисту власних поглядів та вчинків.

Таким чином, в університеті буде створена модель стосунків, яка ґрунтується на верховенстві етики. Можна передбачити, що найбільш складним буде змусити викладачів та адміністрацію дотримуватися етичних норм. Вони тривалий час відчували себе особами, які завжди праві, і змінити цю позицію важче, ніж у студентів [2].

Етика взаємодії людини, закону та влади, яку має зрозуміти студент, полягає у наступному:

необхідно добре знати закони, які визначають власні права і обов'язки;

порушення законів та етичних норм, що склалися, не можна виправдати ніякими благородним намірами;

треба так само неухильно поважати права та обов'язки інших людей;

немає законів першорядних і другорядних. Тому списування і шахрайство є однаково кримінальними. До речі, в американських університетах це позначається однаковим словом cheating;

не варто розглядати осіб при владі як добрих хазяїв, так само і як безумовних негідників. Це звичайні люди, обов'язок яких - забезпечити дію законів, які вкрай необхідні людям. У цьому сенсі їхня роль не відрізняється від, скажімо, комунальників, які забезпечують людей водою, а вода теж абсолютно необхідна річ у житті людини;

не треба очікувати на те, що владні особи коли-небудь будуть піклуватися про людей. У них інші обов'язки - забезпечити верховенство права;

не слід розраховувати, що владні особи коли- небудь будуть бездоганно виконувати обов'язки по забезпеченню верховенства права. Це є і нашим обов'язком, бо саме ми в цьому зацікавлені більш за все.

Висновки

Виховання у людини потреби у верховенстві права є головною педагогічною проблемою трансформації українського суспільства.

Університет є моделлю суспільства, де етичні правила грають роль законів, і тому розвиток академічної етики створює передумови становлення верховенства права.

Потрібно створення документа з етики на кшталт кодексу честі, єдиного як для студентів, так і для викладачів.

ЛІТЕРАТУРА

Ромакін В. В. Академічна чесність як політична проблема // Наукові праці: Науково-методичний журнал. Вип. 12. Політичні науки. - Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2002. - С. 165-170.

Ромакін В.В. Верховенство закону як основний принцип етики освіти // Покликання університету: Зб. нук. пр. - К.: РІА "ЯНКО"; "ВЕСЕЛКА", 2005. - С. 129-132.

Марга А. Университетская реформа в Европе: некоторые этические соображения // Высшее образование в Европе. 2004. Том ХХІХ, № 4. Этические и моральные аспекты высшего образования и науки в Европе, ЮНЕСКО - СЕПЕС. http://www.aha.ru/~moscow64// educational_book/Hee_xxix_4_2004.zip.

Андрущенко В.П., Михальченко М.І. Сучасна соціальна філософія: Курс лекцій. - К.: Вид-во "Генеза", 1996. - С. 353.

Прунак М. Виклик лібералізмові: критика, але не заперечення // Вісник "Соціогуманітарні проблеми людини", 2005, № 1. http://znc.com.ua/ukr/publ/periodic/ shpp/2005/1/p059.php.

Ромакін В. В. Академічна чесність у вищій освіті // Наукові праці: Науково-методичний журнал. Вип. 7. Педагогічні науки. - Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2002. - С. 23-29.

Велика хартія університетів (Magna Charta Universitatum). http://www.magna-charta.org/pdf/ mc_pdfmc_ukranian.pdf

Жостек А. Мораль, культура и современность: проблемы университетов // Высшее образование в Европе. 2004. Том ХХІХ, № 4. Этические и моральные аспекты высшего образования и науки в Европе, ЮНЕСКО - СЕПЕС. http://www.aha.ru/~moscow64// educational_book/Hee_xxix_4_2004.zip.

Гулд