УДК 323(477)

ЛЯПІНА Л. А., Миколаївський навчальний центр Одеської національної юридичної академії, м. Миколаїв, Україна

Актуальні проблеми міжнародно- правового регулювання національних відносин

У статті здійснюється аналіз міжнародно-правових стандартів захисту прав національних меншин, а також міжнародного досвіду регулювання міжетнічних відносин, утвердження прав людини, плюралізму і демократії.

In clause the analysis is made is international-legal standards ofprotection of the rights of national minorities, and also the international experience of regulation of interethnic attitudes, the statement of human rights, pluralism and democracy.

Етнонаціональне розмаїття - характерна ознака сучасних країн світу. За останніми оцінками, у ста вісімдесяти чотирьох незалежних державах налічується понад шістсот мовних та п'ять тисяч етнічних груп [1]. Етнічні відмінності породжують і низку істотних проблем, що стають причиною розбіжностей і протистоянь. Національні меншості все гостріше ставлять питання про забезпечення їхніх прав на розвиток і функціонування рідної мови, на регіональні автономії, на участь у політиці, на освіту, претензії на землю тощо. Проте, незважаючи на деяку нерівномірність процесів, що відбуваються в етнонаціональній сфері, спостерігається певний прогрес у створенні і застосуванні сучасних загальновизнаних міжнародно-правових норм. Адже світова практика має багатий і цінний досвід створення необхідних умов для гармонійного співіснування представників різних етносів, на користь чого говорять вироблені міжнародні стандарти захисту прав осіб, що належать до національних меншин. Їх відображення можна знайти, насамперед, в ряді міжнародно-правових документів, прийнятих ООН, ОБСЄ, Радою Європи та іншими

організаціями.

Об' єктом даного дослідження є права національних меншин, предметом - аналіз тенденцій розвитку сучасного міжнародного законодавчо-правового захисту прав осіб, що належать до національних меншин.

Зі всієї гами аспектів складної і багатогранної проблеми автор статті визначив за мету - висвітлення і аналіз міжнародно- правових стандартів захисту прав національних меншин, а також міжнародного досвіду регулювання міжетнічних відносин, утвердження прав людини, плюралізму і демократії.

Досягнення поставлених цілей і мети здійснювалось на основі комплексного підходу із використанням і застосуванням таких принципів, як історизм, об4 єктивність, плюралізм, а також системного, структурно- функціональ-ного, порівняльного та інших методів пізнання.

Серед сучасних вітчизняних наукових досліджень, які присвячені концептуальному аналізу політико-правових засад, вироблених світовою спільнотою, що спрямовані на захист прав національних меншин, можна виділити роботи О.Антонюка, І.Кураса, О.Майбороди, В.Нікітюка, О.Рафальського, С.Римаренка, Ю.Римаренка, В. Трощинського, Л.Шкляра та інших вчених.

Національні меншини стали об'єктом всебічної і навіть особливої уваги міжнародного права, практично, лише після другої світової війни. Можна сказати, що увага до них зростала паралельно із зростанням уваги до прав людини. За цей період напрацьовані ґрунтовні законодавчі акти на рівні як національних систем права, так і міжнародних угод, конвенцій, декларацій тощо. Визначальною серед них є Загальна декларація прав людини - Акт Генеральної Асамблеї ООН, у якому формуються основи прав та свобод людини, що підлягають загальному дотриманню [2].

Виходячи з розуміння того, що визначення гідності, яка властива всім членам людської сім'ї і рівних та невід'ємних її прав є основою її свободи, справедливості та загального миру; і беручи до уваги, що необхідно сприяти розвитку дружніх відносин між народами, Декларація зазначає, що всі люди народжуються вільними та рівними у своїй гідності та правах. Вони наділені розумом та совістю і повинні діяти один щодо одного в дусі братерства.

У даному документі також проголошується рівність прав та свобод людей незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального, майнового, станового або іншого походження. Як визначальне закріплене право людини на життя, свободу та особисту недоторканість. Виходячи з цього, ніхто не повинен зазнавати тортур або жорстокого, нелюдського чи такого, що принижують його гідність, ставлення і покарання. Даним актом передбачена рівність усіх людей перед законом, їх право на рівний захист законом тощо.

Хоча Загальна декларація прав людини не має обов'язкової юридичної сили, її морально- політичне значення дуже велике. Вона стала програмою співробітництва держав щодо захисту прав людини, незалежно від расової, етнонаціональної, мовної чи релігійної належності, та створення такої морально- психологічної атмосфери, яка сприяє взаєморозумінню та поваги між громадянами. Загальна декларація прав людини сприяла прийняттю інших важливих міжнародно- правових документів, зокрема Декларації про права осіб, які належать до національних, релігійних та мовних меншин, ухваленою резолюцією 47/135 Генеральної Асамблеєю ООН від 18 грудня 1992 р. [3]. Основні положення цього документу включають в себе певні принципи, які є визначальними у регулюванні міжетнічних відносин.

По-перше, до них відносяться базові загальнолюдські цінності: гідність людської особистості; повага до основних прав людини і основних свобод для всіх без різниці рас і статі, мов та релігій; рівноправність великих та малих націй. По-друге, державний захист національної або етнічної, культурної, релігійної та мовної самобутності меншин і створення умов для його розвитку. По-третє, основні права меншин, якими є: користування здобутками своєї культури; сповідування своєї релігії; використовування своєї мови у приватному житті та публічно; створення власної асоціації; участь у прийнятті рішень на національному і, за необхідності, регіональному рівні; встановлення і підтримування без будь-якої дискримінації вільні і мирні контакти з іншими членами своєї групи, з особами, приналежними до інших меншин, а також контакти з громадянами інших держав, з якими вони зв'язані національними, етнічними, релігійними