І якщо виникатимуть конфлікти між гілками влади, які просто неминучі в силу природи психології людських стосунків і природи політичної конкуренції (можна сказати і "боротьби"), то "ображені" не будуть одразу ж (як це часто тепер відбувається) звертатися до "спецслужб, мас-медіа чи натовпу ", а підуть до Суду, основною функцією якого є "вислухати, почути, розібратися і - РОЗСУДИТИ - відповідно до правил суспільної гри, тобто відповідно до Закону". Зневажена ж будь-ким судова гілка влади звернеться до Президента держави і там має знайти порозуміння та й, у необхідності, захист своїх, тобто фактично суспільних, інтересів.

Окремо слід звернути увагу на принципи "незалежності" і "прозорості" функціонування судової влади. Декларуючи ці принципи, суспільство повинно бути свідомим того, що "незалежність і прозорість" будь якої діяльності у будь-якому суспільстві чи державі можуть бути лише "відносними", а не "абсолютними". Абсолютні "незалежність і прозорість" - це міфологічна утопія! Тому, беручи до уваги досвід країн з розвиненою демократією, треба заборонити намагання у будь-який спосіб втрутитися у процедури правосуддя до прийняття відповідного рішення будь-кого з тих, кому це не дозволено законом. Піддаватися критиці, оскаржуватися, змінюватися можуть лише прийняті у відповідному процесуальному порядку рішення судової влади (в широкому, але вичерпному її розумінні). Це - світова практика.

Однією з найважливіших, принципових засад правосуддя є неухильне і безумовне виконання чинних рішень судової влади. Невиконання таких рішень є однією із суттєвіших прогалин у виконанні Концепції в час, що минув. Вважаємо, що в цьому напрямку розвитку судово-правової реформи нам не вистачає, з одного боку, політичної волі та організаційно-управлінських заходів, а з іншого боку - належного кадрового забезпечення цієї ділянки.

До того ж Концепція не має точно означених термінів (хоча б орієнтовних) її втілення в життя і від цього, на наш погляд, відсутній критерій її оцінювання з точки зору ефективності, послідовності та своєчасності. Крім того, відсутність термінів, строків дає можливість розтягнути її виконання в часі на роки, що фактично і відбувається в дійсності, коли вже самі положення Концепції застарівають і взагалі не потрібні.

Одним з наріжних каменів втілення Концепції судово-правової реформи у життя є реформування кримінальної юстиції як запоруки подальшої демократизації суспільства і держави.

За роки після прийняття Конституції України кримінальна юстиція не зазнала концептуальних перетворень, теоретична думка не позбулась доктринальної спадщини "радянської доби" як у сфері кримінального, так і кримінально-процесуального права. На жаль, розробники Кримінального кодексу України 2001 року під час його підготовки не використали в повній мірі новітні погляди щодо сучасної доктрини кримінального

(матеріального) права. Тому новий (лише за датою ухвалення) Кримінальний кодекс України за суттю, багато в чому, не відрізняється від Кримінального кодексу УРСР 60-х років минулого століття.

Кримінально-процесуальне законодавство України було суттєво удосконалено у 2001 році лише у частині судового провадження і стосується лише стадій перегляду рішень судів "першої інстанції", тобто було запроваджено нові види оскарження - у порядку апеляції, касації, перегляду судових рішень в порядку виключного провадження (повторна касація). Фактично незмінним за суттю залишився процес, який регулює досудову діяльність органів кримінального переслідування та судового провадження у судах "першої інстанції".

Намагання останнього часу ухвалити нову редакцію Кримінально-процесуального кодексу України залишаються об'єктивно марними, оскільки його розробники, на жаль, також не ставлять за мету зміну світоглядної концепції кримінального процесу і, відповідно, докорінного реформування досудових стадій процесу та організації діяльності органів, що здійснюють досудове дізнання і слідство. Сьогодні фактично мають місце три доктринальних підходи до концептуального змісту Кримінального кодексу України і Кримінального процесуального кодексу України - один з яких можна умовно віднести до "консервативного" і два - до "реформаторського".

Зусилля консерваторів, які висловлюють наміри щодо покращення кримінальної процедури на стадії досудового розслідування, спрямовані лише на надання учасникам процесу деяких додаткових повноважень щодо забезпечення захисту прав та основних свобод людини в межах міжнародних зобов' язань України, що випливають з положень Європейської Конвенції про права людини, не змінюючи саму сутність організації та процедур досудового розслідування злочинів.

Реформаторські підходи мають єдність у поглядах щодо доктрини Кримінального кодексу, проте в кожному з них закладено власну, відмінну від іншого, доктрину щодо Кримінального процесуального кодексу, які, на жаль, не узгоджуються поміж собою.

На наш погляд, метою концептуальних засад такого реформування слід визначити:

створення науково обгрунтованої моделі системи кримінальної юстиції в Україні;

окреслення шляхів удосконалення усього спектра законодавства у сфері кримінальної юстиції, включаючи як декриміналізацію значної кількості діянь, так і криміналізацію тих, які за своєю сутністю є кримінальними, а не, наприклад, адміністративними;

реформування процедури та організації досудового розслідування кримінальних правопорушень в напрямку їх оптимізації, доступності та прозорості;

забезпечення рівноправності учасників всіх стадіях кримінального процесу, спираючись на конституційні принципи змагальності і диспозитивності;

удосконалення процедури судового розгляду справ про кримінальні правопорушення з максимально можливою