Практичне значення полягає в тому, що отримані результати дослідження можуть бути використані при вдосконаленні законодавчої бази, яка регулює діяльність органів досудового слідства, а також при розробленні й прийнятті нових нормативних актів.

Правове регулювання діяльності слідчих органів полягає в тому, що основним нормативним актом, який регулює діяльність органів досудового слідства, на сьогодні є Кримінально-процесуальний кодекс України, прийнятий ще в 1960 році, із численними змінами й доповненнями. Сучасний розвиток суспільних відносин вимагає оновлення моделі кримінального судочинства, і розпочинати цей процес потрібно з оновлення нормативної бази.

У Конституції України, в Перехідних положеннях чітко зазначено про необхідність створення системи органів досудового слідства, фундаментальні положення, що стосуються завдань і функцій розслідування, - відсутні.

На таку обставину звертає увагу у своїй статті "Про досудове слідство, його недоліки і реформу" В.Т.Маляренко: "У Конституції України йдеться про суд загальний та спеціалізований, прокуратуру та адвокатуру, а про слідчі органи, які можна назвати одними з найважливіших у системі органів, зобов' язаних забезпечувати охорону прав і свобод людини, - ні слова" [9, с.4].

Кримінально-процесуальний кодекс у Розділі II "Порушення кримінальної справи, дізнання і досудове слідство" містить основні положення, що стосуються порядку провадження досудового слідства, проведення слідчих дій, зупинення і закінчення досудового слідства.

В цьому ж розділі окремі глави врегульовують порядок здійснення прокурорського нагляду та "судового "

контролю за діяльністю слідчого.

Провадження досудового слідства відомчими слідчими підрозділами закріплено у відповідних законах про ці відомства .

Так, у частині третій ст. 24 Закону України "Про Службу безпеки України", яка стосується обов' язків цього правоохоронного органу, зазначено, що Служба безпеки України відповідно до своїх основних завдань зобов'язана: виявляти, припиняти та розкривати злочини, розслідування яких віднесено законодавством до компетенції СБУ; проводити дізнання і слідство у цих справах ; розшукувати осіб, які переховуються у зв' язку із вчиненням злочинів [3, с.56].

Із створенням слідчого апарату в Державній податковій адміністрації, крім внесення доповнення до Кримінально- процесуального кодексу, відповідно доповнено і Закон України „Про державну податкову службу в Україні", де в ст.21 до повноважень податкової міліції віднесено провадження дізнання та досудового слідства в межах їх компетенції [2, с.118]

Слід зазначити, що основні функції і завдання органів досудового слідства, права та обов' язки слідчого в Кримінально- процесуальному кодексі не закріплені. Вони містяться у відомчих нормативних актах, таких як: Наказ МВС України, яким затверджено Положення про органи досудового слідства в системі Міністерства внутрішніх справ України від 25 грудня 2003 року №1600. Аналогічним є Наказ Голови СБУ, яким затверджено Положення про слідче управління Служби безпеки України №48/ДСК.

У цих нормативно-правових актах також врегульовано питання щодо правового захисту слідчого, невтручання в його діяльність при провадженні досудового слідства; забезпечення процесуальної незалежності і самостійності; заохочення і відповідальність слідчих [4, с.10].

Пенсійне і соціальне забезпечення слідчих різних відомств, їх захист передбачено Законами України "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів " , відповідними статтями Законів "Про прокуратуру", "Про Службу безпеки України ".

Слід зазначити, що невизначеність у питаннях формування системи органів досудового слідства перешкоджає прийняттю нового Кримінально-процесуального кодексу та Закону України "Про прокуратуру", які опрацьовуються в Комітеті з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, прийняті Верховною Радою України в першому читанні й підготовлені до другого читання з урахуванням рекомендацій Венеціанської комісії Ради Європи, але остаточно прийнятися не можуть.

Щоб удосконалити правове положення слідчого, покласти край відтоку фахівців, зробити професію слідчих привабливою, на розгляд Верховної Ради України внесено декілька варіантів законопроектів, що мали визначити статус слідчих, зокрема: "Про працівників органів досудового слідства та їх соціальний захист", "Про статус слідчого" та ін. Ці документи не мали між собою принципових відмінностей і за своєю структурою нагадували Закон України "Про статус суддів". А норми проектів мали поширюватись на всіх слідчих, незалежно від їхньої відомчої належності.

Парламентський Комітет при внесенні на розгляд законопроектів зазначав, що вони в разі їх прийняття заповнять прогалину в чинному законодавстві відносно статусу слідчих працівників, які забезпечують важливі завдання щодо викриття винних, встановлення об' єктивної істини. Комітет також звернув увагу на те, що прийняття законопроекту є останньою ланкою в підготовці нового Кримінально- процесуального кодексу України [10, с.38].

На жаль, на три прийняті Верховною Радою України закони, що визначили б статус слідчих, Президентом України накладено вето. Проти цього закону виступив міністр юстиції, який вважає, що статус слідчого вже визначено Кримінальним кодексом та Кодексом України про адміністративні правопорушення [10, с.36].

Але з такою точкою зору погодитись не можна, оскільки статус - це сукупність державних гарантій, які забезпечують нормальну, законну діяльність особи на тій чи іншій посаді. Можна було б погодитися з тим, що Кримінальним кодексом чи Кодексом про адміністративні правопорушення визначається статус, але не слідчого, а злочинця (правопорушника) і не більше.

Крім того, поняття "слідчий" необхідно визначити саме як "службова особа", а не "посадова", як пропонують законотворці. Річ у тім, що поняття посадової особи відсутнє в чинному законодавстві України. Водночас термін "службова особа" відповідає Конституції України, Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993