Крім того, складається дуже небезпечна ситуація, коли начальник слідчого підрозділу має адміністративну владу (вирішує питання премій, розміру зарплати, присвоєння звання та просування по службі, звільнення його з роботи) і наділений правом процесуального контролю за розслідуванням кримінальних справ. Це може позначитися на якості слідства. З урахуванням розширеного судового контролю та збереження прокурорського нагляду за діяльністю слідчого, функції начальника слідчого відділу слід переглянути [13, с.43].

Проблема недосконалості процесуального статусу слідчого особливо гостро позначається на правовідносинах учасників процесу при затриманні підозрюваного. Цьому питанню хоч і приділялась увага в літературі, але вона ще не була проаналізована з урахуванням чинного законодавства.

Виходячи з норм Кримінально-процесуального кодексу України, рішення про затримання особи слідчий або орган дізнання приймає самостійно і несе повну відповідальність за законність та своєчасність проведення цієї слідчої дії [1, с. 68].

У ст.106 Кримінально-процесуального кодексу України міститься перелік підстав для затримання підозрюваного в скоєнні злочину. Протягом сімдесяти двох годин після затримання слідчий доставляє затриманого до судді з поданням про обрання йому запобіжного заходу у вигляді взяття під варту

На перший погляд все зрозуміло: рішення про затримання приймає слідчий, рішення про взяття підозрюваного під варту приймає суддя шляхом винесення відповідної постанови.

Та незрозумілою є позиція прокурора як проміжної ланки між перетворенням рішення та переконання слідчого на рішення та переконання судді.

Копія протоколу затримання негайно надсилається прокурору, і на його вимогу направляються матеріали, що стали підставою для затримання.

Подання слідчого про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту має бути узгоджене з прокурором - до доставлення затриманого до суду для вирішення питання про його арешт; матеріали кримінальної справи надають прокурору для отримання його згоди.

Проблема в тому, як діяти слідчому в ситуації, коли прокурор не згоден підписати подання до суду про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. А прокурор має особливі повноваження у кримінальному процесі, і часто він не дає згоди на обрання такого виду заходу, а ставить на поданні візу, де, на його думку, підстав для обрання запобіжного заходу немає.

Згідно зі ст.114 Кримінально-процесуального кодексу України слідчий не може навіть оскаржити відмову прокурора вищому за підлеглістю прокурору, він може оскаржити тільки вказівки прокурора щодо притягнення як обвинуваченого, про кваліфікацію злочину, про направлення справи до суду та ін.

Тому вважається необхідним дану статтю доповнити положенням, що в разі незгоди з рішенням прокурора не підтримати подання про обрання запобіжного заходу слідчий має право оскаржити ці дії вищому за підлеглістю прокурору.

Згідно з чинним кримінально-процесуальним законодавством є декілька рівнів оскарження дій слідчого та судді з боку затриманого ( заарештованого): відразу після затримання - прокурору; протягом сімдесяти двох годин - до суду; протягом трьох діб - до апеляційного суду на рішення судді.

Слідчий же обмежений у можливостях відстоювати свої процесуальні права, адже вони фактично належним чином не захищені законом. Він може тільки відшукати новий епізод злочинної діяльності і знову отримати незгоду прокурора. Річ у тім, що на практиці, якщо судді відмовили один раз у санкції на арешт, потім не змінюють своєї думки, оскільки подання знову ж таки подається до того самого суду або навіть до того самого судді, - законом це не заборонено. У такому випадку жоден суддя не скаже, що він змінив свою думку і раніше помилявся. Жоден прокурор не визнає, що теж раніше помилявся і теж змінив свою думку.

Існує думка про те, що в Кримінально- процесуальному кодексі потрібно передбачити норму, яка б забороняла повторно розглядати подання про обрання запобіжного заходу щодо затриманого тому самому судді, який вперше відмовив в обранні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. І у випадку неотримання згоди прокурора щодо подання про арешт слідчий має право звернутися до суду з поданням про взяття під варту, а суддя має оцінювати незгоду прокурора як обставину, яку можна враховувати, а можна й не враховувати при прийнятті рішення про арешт особи.

Етапи створення Національного бюро розслідувань в Україні. Ідея створення Національного бюро розслідувань не нова. Крім обговорення цієї проблеми під час судово- правової реформи в Росії ще в другій половині ХIX ст., вивчалась вона вченими- процесуалістами і в радянські часи. В роботі А.П.Гуляєва "Следователь в уголовном процессе" автор вказує, що, незважаючи на різну підвідомчість, діяльність слідчих єдина і специфічна за своїми природою, завданнями, принципами, змістом та формою, і це дає підстави вважати, що в подальшому розвиток слідчого апарату приведе до створення самостійного державного органу в системі органів кримінальної юстиції [6, с.127].

Виходячи із стану системи органів досудового слідства створення Національного бюро розслідувань є цілком доцільним.

Для успішного виконання завдань протидії злочинам Національне бюро розслідувань має бути централізованим органом. Його керівник має призначатися й звільнятися Президентом України за погодженням із Верховною Радою