УДК 321.01:341.01(477)

Турчин Я.Б.

ВНЕСОК ОТТО ЕЙХЕЛЬМАНА В РОЗВИТОК НАУКИ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА

У статті аналізуються наукові погляди Отто Ейхельмана в галузі теоретичних проблем політичного і міжнародного права. Розкривається авторське розуміння сутності міжнародного права, а також зміст його основних структурних елементів.

Ключові слова: політичне право, міжнародне право, суб'єкти права, правовий порядок, юридичні норми, міжнародний конфлікт, суверенітет, система міжнародних відносин, принципи міжнародного права, міжнародний договір.

В статье анализируются научные взгляды Отто Ейхельмана в области теоретических проблем политического и международного права. Раскрывается авторское понимание сущности международного права, а также содержание его основных структурных элементов.

Ключевые слова: политическое право, международное право, субъекты права, правовой порядок, юридические нормы, международный конфликт, суверенитет, система международных отношений, принципы международного права, международный договор.

Scientific views of Eihelman in the branch of theoretical problems of political and international law are analized in the article. The author's comprehension of the essence of international law and its main structural elements are lightened here.

Key words: political law, international law, subjects of law, political order, legal norms, international relations system, international law principles, international treaties, international conflicts, sovereignty.

З проголошенням незалежності Україна намагається посісти рівноправне місце в цілісній, універсальній і впорядкованій системі міжнародних відносин. Правові засади включення України в міжнародні стосунки як повноцінного суб'єкта були закладені в Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року, де зафіксовано пріоритетність норм міжнародного права перед нормами національного права. Здійснення важливих державницьких цілей у сфері зовнішньої політики потребує великих зусиль і збалансованості при визначенні і реалізації національних інтересів України та обранні відповідних засобів їх забезпечення. У контексті вирішення поставленого завдання важливою є міжнародно-правова позиція нашої держави, тобто здійснення корінних інтересів країни з використанням усіх наявних правових засобів, що містяться у структурі та нормах сучасного міжнародного права.

Міжнародне право розуміється як сукупність юридичних норм, що регулюють відносини між державами та іншими суб'єктами міжнародного спілкування. Розвиток інститутів міжнародного права має давню історію. Сучасне міжнародне право базується на нормах і принципах, які визнані всіма державами і є обов'язковими для них. Вони закріплені в Статуті ООН, а також у Декларації принципів міжнародного права 1970 р. тощо [10, с. 346-347]. Роль міжнародного права для світової спільноти постійно зростає, адже з його допомогою держави встановлюють загальноприйняті стандарти поведінки, воно є засобом міжнародного співробітництва у різних галузях суспільного життя.

Для незалежної України, яка намагається повноцінно реалізувати свої зовнішні функції, особливого значення набувають дослідження вітчизняних науковців у галузі сучасних теоретичних проблем міжнародного права. Незаперечним є той факт, що вони повинні проводитися із залученням наукової спадщини українських учених-правників кін. ХІХ - поч. ХХ ст. у міжнародно-правовій сфері. Адже на зламі століть в Україні з'явилася ціла плеяда блискучих представників науки міжнародного права, праці яких за науковим і практичним значенням досягли світового рівня. Насамперед, мова йдеться про таких відомих учених, як В. А. Незабитовський, Т.Ф. Степанов, А.М. Стоянов, П.Є. Казанський, М.М. Лозинський та ін. їхня науково- теоретична спадщина ще не має цілісного узагальнення і аналізу, хоча повинна стати вагомою частиною науки міжнародного права в Україні.

Особливе місце серед них займає Отто Оттович Ейхельман - відомий правник, спеціаліст у різних ділянках державного і міжнародного права, педагог, ординарний професор Університету св. Володимира у Києві. Спершу вчений очолював кафедру історії зарубіжного законодавства, згодом - міжнародного права. У 1905-1909 рр. обіймав посаду декана юридичного факультету. З відродженням національного руху у 1918 р. він активно включився до української державної роботи. О. Ейхельман був палким прихильником ідеї незалежної України та ідеологом визвольних змагань. Сучасники вченого справедливо підкреслювали: «Не будучи сам українцем з походження, проф. О. Ейхельман, з високого розуміння свого обов'язку перед народом, серед котрого провів свій довгий і корисний суспільству вік, рішуче приєднався до українських наукових та громадських діячів і без вагань віддав на службу українському народові великий свій науковий досвід, багаті знання і почесне в науці і громадянстві ім'я» [7, с. 174]. Після встановлення Радянської влади, прийнявши пропозицію уряду Директорії стати її експертом з політико-юридичних питань, О. Ейхельман емігрує до Праги, де продовжує науково-викладацьку та громадську роботу. В еміграційний період дослідник був професором і деканом УВУ, професором Української Господарської Академії в Подебрадах і Високого Педагогічного інституту в Празі, дійсним членом НТШ.

Як учений-міжнародник, Отто Ейхельман має чимало наукових праць, написаних ним до подій 1917-1920 рр. та присвячених розробці теоретичних проблем політичного і міжнародного права. Перша наукова праця вченого вийшла друком в 1875 р. Нею він розпочав серію рецензій та оглядів з публічного права, а також статей з історії дипломатичних стосунків Росії у XVIII ст. Ціла низка наукових досліджень присвячена праву війни, в тому числі й обидві його дисертації (1874 р. і 1880 р.). О. Ейхельману належить і перша в науці детальна історична розвідка про так званий озброєний нейтралітет. Він уклав збірник міжнародних договорів, підписаних з Росією, та документів російського законодавства з питань міжнародного права. З 1885 р. О. Ейхельман почав викладати в Київському університеті курс міжнародного права, наголошуючи на його прикладному значенні в правничій та