Чимало уваги у своїх наукових працях О. Ейхельман приділяв питанню врегулювання і запобігання міждержавних конфліктів. Історично відомо, продовжує дослідник, що між державами періодично виникають суперечності, які носять явну (відкриту) або приховану форму. Якщо вони не вирішуються мирним - правовим шляхом, тоді кожна конфліктуюча сторона, з метою захисту власного державного інтересу, звертається до різних засобів самозахисту, не виключаючи і військових. З метою уникнення збройних протистоянь світова спільнота вдавалась до різних заходів, наприклад, заснувала Лігу Н ацій, у 1928 р. уклала Паризький пакт (Тріана- Келлога), які, на думку О. Ейхельмана, «.залишилися тільки платонічним жестом з евентуальним моральним авторитетом». Тому питання воєнного протистояння як засобу врегулювання конфліктів, на його переконання, все ще не знято з порядку денного: «. крайня небезпека, яка виникає для держав і народів від такого стану речей при розв'язанні міжнародних непорозумінь, вже давно спонукала людську думку вишукати кращі способи, щоби коли і не цілком усунути з державного життя цю небезпеку, то в кожному разі, по можливості, паралізувати та обмежувати її безконечно тяжкі наслідки» [3, с. 110]. З огляду на це, людство завжди шукало шляхи врегулювання і нейтралізації цієї загрози. Серед них О. Ейхельман виділяє: 1) численні проекти організацій щодо встановлення «вічного миру» між державами; 2) проекти міждержавних об'єднань у формі союзу держав чи конфедерації; 3) розробку більш реальних проектів про створення міжнародного суду для розв'язання міжнародно-правових спорів, у яких сторони не можуть дійти добровільної згоди. Частина ідей отримали практичну реалізацію в міжнародному житті, зокрема О. Ейхельман указує на утворення офіційних та сталих міжнародних установ з метою полегшення процедури звернення урядів до єднального (у розумінні третейського) суду. Як приклад, він наводить діяльність Постійної Палати міжнародного єднального Суду, яка була утворена в 1889 р., і Постійної палати міжнародної юстиції, заснованої в 1919 р. Важливим у системі міжнародних відносин був і факт створення Ліги Націй як добровільного об'єднання держав, що мало на меті попереджати виникнення війни у цілому світі, а також налагоджувати співпрацю держав на користь загальновизнаних культурних завдань у різних сферах людського життя.
Незаперечним О. Ейхельман вважав той факт, що міжнародна спільнота все більше усвідомлювала небезпеку воєнних протистоянь для всіх сфер суспільного життя, а тому була зацікавлена у підтримці мирного стану в системі міждержавних відносин. Учений констатує, що «.без істотного та річевого задоволення цієї життєвої вимоги вся культурна праця нового і старого світу залишилася б у значній мірі нереалізованою» [2, с. 338]. На шляху реалізації цього завдання було підписано сотні міждержавних договорів та уній, що мали на меті врегулювання постійних та стратегічних цілей держави.
Дослідник виділяє особливості функціонування міжнародного права, підкреслюючи, що організація системи міжнародних відносин не може бути аналогією внутрішньо державного життя. В міжнародному праві, наголошує О. Ейхельман, немає поняття вищої влади, законодавчого органу та організованого урядового апарату, органів влади для виконання судових вироків, а також суду, який суверенно, без попередньої узгодженості з урядами держав вирішував би спори між ними. «Всі уперті спроби багатьох письменників, - зазначає дослідник, - що старанно шукали в міжнародно-правових відносинах аналогії з законодавством, судом та виконавчою владою, які є конечною необхідністю у внутрішньому державному і правовому ладі, - були в дійсності лише грою слів» [2, с. 344].
Особливості системи міжнародних відносин, констатує О. Ейхельман, визначаються характером міждержавних зв'язків, що базуються на нормах і принципах міжнародного права. Вся система міжнародних відносин повинна базуватися на ідеї рівної правової обов'язковості основних норм міжнародного права для всіх цивілізованих держав. О. Ейхельман посилається на досвід розвинутих демократичних країн, де зазначені норми закладаються в конституційних державних актах, а також затверджується їх обов'язковість у здійсненні державної політики у сфері міжнародних відносин. Відповідальність за порушення згаданих норм фіксується у карних кодексах. На думку О. Ейхельмана, міжнародні правові норми суттєво відрізняються від норм етики, релігійних догм, а також принципів