ВНЕСОК ОТТО ЕЙХЕЛЬМАНА В РОЗВИТОК НАУКИ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА - політики. Він виділяє дві основні категорії міжнародних норм: правові норми, що є �...

Стаття - ВНЕСОК ОТТО ЕЙХЕЛЬМАНА В РОЗВИТОК НАУКИ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА

політики. Він виділяє дві основні категорії міжнародних норм: правові норми, що є обов'язковими для всіх держав (абсолютне, необхідне і природне міжнародне право), і норми, що є обов'язковими лише для окремих держав. До першої групи відносяться основні норми міжнародного права, які є умовою мирного співіснування держав. Серед них О. Ейхельман виділяє: 1) право суб'єкта міжнародних відносин на самостійне політичне існування на власній території, з функціонуючою системою державної влади, незалежною від інших держав. Для підтримання безпеки, порядку, добробуту, забезпечення засобів захисту своєї території та державної незалежності від зовнішніх загроз держава має право вживати заходи, що є передбаченими в міжнародних договорах і не порушують прав інших держав. Саме в цьому реалізується принцип суверенітету держави з погляду міжнародного права. Разом з тим О. Ейхельман вказує на трансформацію самого поняття «суверенітет» в поступовому розвитку державності нових часів: «.цей категоричний побутовий, але не доктринерський принцип «суверенітету», що покладав шляхи для нової державності у житті, мусив у цьому ж реальному житті, як первісна плідна підстава політичної організації, цілком природно еволюціонувати та раціоналізуватися разом з поступовим розвитком політичної та всієї духовної культури, аж до пануючої нині серед нас системи конституційної культурно-правної державності, - до системи організованої у строго-правовий спосіб державної влади з найширшими культурними та широкими соціальними завданнями» [2, с. 368]. На його думку, запропоноване Т. Гоббсом поняття «суверенітету» як зверхнього державного порядку втратило свою актуальність в тогочасних суспільно- політичних процесах. О. Ейхельман констатує, що норми права в міжнародному праві повинні розумітися як певний загальнообов'язковий єднальний елемент між державами, а не вищий припис над державою і її населенням. Тому право держави на самостійне політичне існування по відношенню до інших держав, на думку вченого, є не лише позитивно діючим суб'єктивним правом держави, а також реально - логічною об'єктивною нормою в міжнародному праві; 2) в основі системи норм міжнародного права лежить право держави на її внутрішню самостійність, право на зовнішню повагу до її державної організації, правового устрою, недоторканості її територіального складу; 3) рівність усіх держав в управлінні системою міжнародних відносин, а також у виконанні обов'язків, зобов'язань, правовій відповідальності за порушення норм і принципів міжнародного права. Ідея про рівну правову обов'язковість основним нормам міжнародного права для усіх держав повинна стати домінуючою в системі міждержавних зв'язків; 4) угоди між суб'єктами міжнародного права за своїм змістом повинні трактуватися як «вільні згоди поміж сторонами» та обов'язково виконуватися сторонами-укладниками; 5) державі належить право безпосереднього захисту своїх міжнародних прав як основних, так і набутих на основі різних договорів; 6) правова відповідальність кожної держави за дії, якими вона порушує міжнародні права інших держав чи окремих її представників; 7) невтручання у внутрішні справи інших держав; 8) право кожної держави зберігати за собою нейтралітет у випадку війни, якщо вона не зобов' язана окремими угодами про надання союзної допомоги на користь однієї з воюючих держав.

До другої групи норм міжнародного права належить абсолютна більшість матерії міжнародного права; вони містяться в законодавстві і договорах окремих держав. На думку О. Ейхельмана, для кожної держави має силу її власне партикулярне (національне) міжнародне право. Наприклад, для Росії - російське міжнародне право, для Німеччини - німецьке тощо. Дослідник звертає увагу на те, що, крім зазначених, існують ще й загальні засади міжнародного права, які визначаються наукою порівняльного правознавства через узагальнення практики міжнародних договорів та національних законодавств. З юридичної точки зору, вони не наділяються обов'язковою силою, а утворюють лише позитивну теорію звичайної практики міжнародних правовідносин держав [1, с.19].

Аналіз наукових праць О. Ейхельмана свідчить, що він здійснив чималий внесок у розвиток науки міжнародного права в Україні. Вчений, по- перше, обґрунтував застосування теоретичних обробок та юридичної техніки для підвищення авторитету міжнародного права, по-друге, виділив особливості принципів міжнародного права і принципів абсолютного суверенітету у відносинах між державами, по-третє, здійснив класифікацію норм міжнародного права. Це дає нам підстави стверджувати, що він значною мірою вплинув не лише на розвиток теорії міжнародного права, але й на методику його викладання. Важливим є той факт, що О. Ейхельман реалізовував свої теоретичні знання в практиці міжнародних відносин з метою відновлення політичної незалежності України у 1917-1920 рр. Погляди та ідеї вченого не втратили своєї актуальності і можуть бути використані в теоретичних курсах, а також в сучасній практиці міжнародних відносин.

ЛІТЕРАТУРА

Денисов В.Н., Савчук К.О. Наука міжнародного права в Україні. ХІХ - перша половина ХХ ст. / Антологія української юридичної думки: В 10 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (гол.) та ін. Т. 8: Міжнародне право / Упоряд.: В.М. Денисов, К.О. Савчук; Відп. ред. В.М. Денисов. - К.: Видавничий Дім «Юридична книга», 2004. - С. 7-36.

Ейхельман О.О. Очерки из лекций по международному праву. О международных договорах / Антологія української юридичної думки: В 10 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (гол.) та ін. Т. 8: Міжнародне право / Упоряд.: В.М. Денисов, К.О. Савчук; Відп. ред. В.М. Денисов. - К.: Видавничий Дім «Юридична книга», 2004. - С. 317-331.

Ейхельман О. Побутові підстави, правничий уклад і сучасний культурний поступ міжнародного права // Записки Української Господарської Академії в

Сторінки: 1 2 3 4 5