Спеціальний порядок посвідчення виконання зобов'язань передбачений у разі видачі кредитору боргового документу. В такому випадку кредитор повинен повернути цей документ, а при неможливості повернення зазначити це в розписці, що додається. Остання може бути замінена написом на борговому документі, що повертається.

Припинення зобов'язань належним їх виконанням повинно бути однією з основних підстав у відносинах між учасниками цивільного обороту. Через призму припинення зобов'язань із названої підстави реалізуються цілі, що ставилися учасниками цивільного обороту.

Водночас цивільно-правові зобов'язання можуть виникати на основі нормативних приписів. Наприклад, уповноважений державний орган ухвалив рішення про закупівлю товарів для державних потреб. Такий акт є обов' язковим для суб' єктів господарювання - постачальників, заснованих на державній власності (у статутному фонді яких державна власність домінує) або тих, що є монополістами на відповідному ринку товарів. Але якщо виконання державного замовлення здійснюється протягом тривалого часу, цілком можливим є внесення змін з боку відповідного державного органу в порядку, визначеному законодавством. Скасування, зокрема, такого акта тягне за собою припинення також цивільно- правового зобов'язання. Звичайно, в умовах ринкової економіки, коли держава в особі уповноважених органів виступає як рівноправний учасник цивільно-правових відносин, це можливо лише з відшкодуванням збитків заподіяних скасуванням державного замовлення.

У цивільному обороті можуть виникати випадки, коли сторони з певних причин не можуть виконати зобов' язань. При цьому відсутня провина кожного з учасників цивільного обороту. Так, підрядчик може бути позбавлений можливості виконати договір підряду через випадкову втрату внаслідок дії непереборної сили предмета договору або матеріалів, наданих замовником. Тому зобов'язання припиняється у зв'язку з неможливістю його виконання. Обставини, з якими пов'язується припинення зобов' язань унаслідок неможливості виконання, можуть бути різноманітними, але спільним є те, що в перелічених випадках немає провини учасників зобов' язальних правовідносин. Тобто неможливість виконання зобов'язання пов'язана з об' єктивними обставинами, що не залежать від суб'єктивного впливу учасників зобов'язальних правовідносин. Відповідно жоден з учасників (кредитор) не може вимагати вчинення певних дій від інших осіб - боржників.

Водночас у юридичній практиці відомі випадки, коли сторона в зобов' язанні, яке базується на договорі, не може виконати свій обов'язок у натурі з власної вини. Наприклад, продавець уклав договір купівлі-продажу з двома особами щодо однієї і тієї самої речі, визначеної індивідуальними ознаками. Оскільки річ передана третій особі, за правилами віндикації у добросовісного набувача її витребувати згідно з новим Цивільним кодексом неможлива (ст. 620 ЦК) [1]. Покупець може лише відмовитися від договору. На мою думку, у коментованому випадку має йтися не про відмову від договору, а про припинення зобов' язання внаслідок неможливості його виконання з вини боржника. Правовим наслідком повинно бути право кредитора на відшкодування завданих збитків.

Договір може бути розірваний у суді, господарському суді, третейському суді на вимогу однієї зі сторін. При цьому розірвання розглядається як дострокове припинення договірних зобов' язань. Оскільки одностороння відмова від виконання зобов' язання не допускається, розірвання договору може здійснюватися лише з підстав, передбачених законом або договором (ст. 652 нового ЦК) [1].

Як правило, ці підстави є наслідком невиконання або неналежного виконання однією зі сторін своїх договірних обов' язків або обставинами форс-мажорного характеру. Наприклад, наймач може вимагати дострокового розірвання договору найму, якщо наймодавець не проводить капітального ремонту майна, що входить до на його обов' язку, або передав у користування річ, якість якої не відповідає умовам договору та її призначенню ( ст. 784 ЦК 2003 р.) [1].

Певні особливості пов'язані й із зміною та розірванням підприємницьких договорів між юридичними особами. Відповідно до ст. 11 Господарсько-процесуального кодексу України [3] підприємство чи організація, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, надсилає пропозиції про це своєму контрагентові. Сторона, яка одержала таку пропозицію, повинна відповісти на неї не пізніше 20 днів після її одержання. Якщо сторони не досягли згоди щодо зміни чи розірвання договору, а також у разі неодержання відповіді у визначений термін з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення господарського суду.

Таким чином, підстави розірвання договірних відносин можна диференціювати на такі види:

а) підстави, погоджені самими сторонами в договорі;

б) підстави форс мажорного характеру, передбачені законом або договором;

в) у разі невиконання однією зі сторін договірних зобов' язань;

г) інші підстави, визначені законом.

Крім цього, в Цивільному кодексі України необхідно чітко зафіксувати положення про можливість одностороннього припинення зобов' язань за окремими договорами з відшкодуванням збитків іншому контрагенту. Так, ст. 347 Цивільного кодексу України 1963 р. було передбачено право замовника при наявності поважних причин у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору, сплативши підрядчикові винагороду за виконану частину роботи і відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору, із зарахуванням того, що підрядчик зберіг унаслідок розірвання договору. На нашу думку, за договорами підрядного типу замовник у всіх випадках має право дострокового розірвання договору з