Зобов' язання можуть припинятися також угодою сторін. Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається. Але сторони можуть припинити зобов' язання на власний розсуд (за винятком випадків, коли в основу цивільно-правового зобов'язання покладено нормативний припис обов' язковий для сторін). Мотиви угоди про припинення зобов' язань значення не мають і можуть мати різноманітний характер: втрата інтересу обох сторін до виконання зобов'язання, а отже до досягнення мети, що ставилася; досягнення цілей, що ставилися іншим способом; зміна економічної ситуації тощо.

Припинення зобов'язань за взаємною угодою сторін є яскравим проявом диспозитивності й приватної ініціативи в цивільно-правових відносинах. Учасники за взаємною згодою вступають у приватні відносини і так само можуть їх припинити. Іншими словами, ініціатива щодо припинення зобов'язань повинна бути з боку обох учасників, а якщо їх більше, то всіх.

Підставами припинення зобов'язань є поєднання в одній особі боржника і кредитора. У відносинах з участю фізичних осіб це може бути перехід майнових прав до спадкоємця, який був, наприклад, позикодавцем за договором позики. Збіг кредитора і боржника у відносинах за участю підприємств організацій, установ, які перебували у договірних відносинах, можливий у разі реорганізації останніх шляхом приєднання або злиття.

Зобов'язання може припинитися також шляхом зарахування зустрічних вимог. Зокрема, може бути ситуація, коли у відносинах між двома учасниками цивільного обороту можуть виникнути зустрічні взаємні зобов'язання. Підстави їх виникнення можуть бути різноманітні. Але фактор виникнення має важливе значення, оскільки деякі види зустрічних вимог не підлягають зарахуванню. Як правило, зарахуванню підлягають вимоги, що виникають на основі договорів. Правовим наслідком зарахування (заліку) вимог є припинення правовідносин між їх учасниками. Таким чином, вважається, що боржник виконав свої обов'язки. Оскільки обов'язки в коментованому випадку мають взаємний характер, то залік вимог пов' язується з припиненням зобов' язань з боку обох сторін. Наприклад, якщо за договором поставки одна із сторін повинна оплатити певну суму іншій, а остання за договором підряду виконала для першої певні роботи на цю ж суму, то вони можуть припинити взаємні зобов'язання шляхом їх заліку.

До припинення зобов' язань зараховуванням ставляться певні вимоги. Зокрема, необхідно, щоб вимоги, які підлягають зарахуванню, були зустрічними, тобто кредитор одного зобов' язання був боржником іншого зобов'язання, і навпаки - боржник першого зобов'язання був кредитором другого. Крім цього, вимоги мають бути однорідними, тобто предметом обох зобов' язань повинні бути речі одного й того самого роду. Ставиться також вимога, щоб термін виконання обох зобов'язань настав або визначався моментом витребування.

Не допускається зарахування вимог згідно з

новим Цивільним кодексом [1]:

за якими минув термін позовної давності;

про відшкодування шкоди, викликаної ушкодженням здоров' я або смертю;

щодо довічного утримання;

про стягнення аліментів;

в інших випадках, передбачених законом або договором.

Зобов'язання повинно бути виконано за загальним правилом самим боржником, якщо законом або договором не передбачено інше. Але допускається виконання зобов' язання іншими особами у випадках і порядку, визначеному законом. Звідси окремі права та обов'язки, що складають зміст зобов'язання, можуть переходити в порядку правонаступництва. Водночас певні зобов'язання припиняються у зв'язку зі смертю фізичної особи або припиненням юридичної особи - учасників цих відносин.

Припиняються зі смертю фізичної особи зобов'язання, які мають особистий характер. Так, у зв'язку зі смертю громадянина, що мав право на відшкодування шкоди внаслідок часткової втрати працездатності, припиняється деліктне зобов'язання в цій частині. В даному випадку підставою виникнення зобов'язання є заподіяння шкоди конкретній особі, яка і є кредитором у коментованому правовідношенні. Смерть такого громадянина є юридичним фактом, що припиняє обов'язок боржника відшкодувати, наприклад, щомісячну компенсацію у зв'язку із частковою втратою працездатності.

Однак у законодавстві чітко не визначено, чи є підставою припинення деліктних зобов'язань смерть боржника. Існує, наприклад, проблема звернення кредиторів (потерпілих) із майновими вимогами про відшкодування шкоди у вигляді помісячних платежів до правонаступників (спадкоємців) боржника. У коментованому випадку проблема припинення зобов'язання внаслідок смерті боржника - фізичної особи має далеко не риторичний характер. Адже, визнавши зобов'язання припиненим внаслідок смерті боржника - фізичної особи, втрачається можливість відшкодування шкоди з вартості майна її заподіювача. Звідси в новому Цивільному кодексі України необхідно визначити ознаки зобов' язань, які мають особистий характер.

Припинення зобов' язань унаслідок ліквідації юридичної особи здійснюється не автоматично. Законом визначено процедуру припинення юридичної особи та порядок задоволення претензій кредиторів. Таким чином, кредитори за окремими зобов'язаннями можуть протягом часу, відведеного для ліквідації юридичної особи звернутися до ліквідаційної комісії з вимогою погасити заборгованість за зобов' язаннями, що виникли за час діяльності боржника. Звернутися можна лише з претензією щодо сплати боргу. Вимоги про вчинення певних дій, які можуть складати зміст обов' язку боржника, не допускаються, за винятком повернення майна, що належить кредитору, та інших схожих вимог.

Отже, задоволення претензій кредиторів, що випливають із цивільно-правових зобов' язань, може бути здійснене ліквідаційною комісією в процесі