УДК 347.157:659.117.1

Мамчур Людмила Володимирівна, в.о. доцента кафедри цивільного та кримінального права і процесу Миколаївського державного гуманітарного університету ім. Петра Могили

ОСОБЛИВОСТІ ОХОРОНИ ПРАВ НЕПОВНОЛІТНІХ СПОЖИВАЧІВ РЕКЛАМИ

У статті досліджуються особливості правового статусу неповнолітніх споживачів реклами та їх передумови. На основі системного аналізу відповідних норм чинного законодавства подано пропозиції з його удосконалення.

The article deals with the grounds and particularities of infants' legal status as advertising consumers. As results, the propositions to the laws currently in force were formulated.

Інтеграція незалежної України як повноправного суб'єкта публічного права до світової спільноти визначає головні пріоритети розвитку національного законодавства, зокрема його узгодження зі загальнолюдськими стандартами та принципами насамперед за допомогою ратифікації ряду міжнародно- правових документів про права людини. Ратифікуючи Конвенцію про права дитини [1], Україна зобов'язалася забезпечити відповідну правову основу для посиленого захисту інтересів дитини в суспільстві.

Ст.17 Конвенції [1] визнає за дитиною право на отримання інформації з національних та міжнародних джерел, з метою забезпечення її здорового фізичного та психічного розвитку, соціального, духовного і морального добробуту. При цьому кожна держава повинна захистити дитину від інформації, що шкодить її добробуту, здоров'ю чи моральності населення, державній безпеці чи громадському порядку (ч.2 ст.13, п."е" ст.17). Закон України "Про рекламу"[2], виділяючи неповнолітніх серед інших споживачів реклами, окремо наголошує на необхідності врахування особливої чутливості дітей до реклами (ст. 7).

Такий підхід зумовлений як об'єктивними, так і суб'єктивними причинами, які вже досліджувалися маркетологами, психологами та педагогами. Об'єктивно, мільйони дітей самі виступають споживачами дитячих товарів [3, с.32, 4, с.240]. З реклами вони дізнаються також про товари для дорослих та настійно прохають батьків їх придбати. Старші діти часто виконують роль експерта при виборі товару батьками, а в деяких випадках є вчителями своїх батьків [5,

с.240].

Суб'єктивно, вплив реклами на дитину є дуже специфічним. Дослідження свідчать, що дитина віком до 8 років не відрізняє телевізійну рекламу від інших телепередач та не здатна розпізнати її призначення, тобто не сприймає інформацію критично [6, с. 80]. Змалку діти запам' ятовують рекламні девізи, особливо у віршованій формі, що сприяє їх орієнтації на певну торгову марку. При цьому зміст таких віршиків часто не відповідає віку дитини. Нарешті, у реальному житті вони ведуть себе як уявні рекламні герої. Адекватність сприйняття реклами старшими дітьми теж є значно нижчою, ніж у дорослих. Специфіка впливу полягає в наступному:

предмет реклами є великою спокусою для неповнолітнього (наприклад, солодкі страви та напої, що є небажані, а інколи заборонені для конкретної дитини з медичних міркувань);

реклама породжує постійні витрати батьків, при цьому дитячі запити дедалі більше зростають;

у дітей внаслідок перегляду реклами дорослих товарів виникають запитання, на які дорослі відповідати достойно ще не навчились;

реклама нерідко подає не найкращий приклад для наслідування. В результаті рекламного перекладу часто допускаються іноземні запозичення, неправильні мовні звороти, невдалий фонетичний збіг слів (шоколад "Віспа", мінеральна вода "Блю Вота" і т.д.), що впливає на розвиток мовних навичок дитини. Іноді рекламні сюжети суперечать моралі. Так, рекламні девізи велосипедів "Команчі" - "Я сказав мамі, що йду на музику", "Не кажіть мамі, що я літаю" і т.д. наводять на думку, що якщо мама забороняє, але тобі дуже хочеться - то можна це зробити таємно. Як наслідок, страждає авторитет батьків, гальмується або деформується розвиток дитини, порушуються процеси її соціальної адаптації.

З урахуванням окресленої специфіки, керуючись положенням ст.52 Конституції України [7], яка зобов'язує державу приділяти особливу увагу охороні прав дитини, крім обмежень та заборон, що застосовуються до реклами взагалі й захищають інтереси її споживачів, законодавець запровадив жорсткі обмеження та заборони щодо реклами, адресованої неповнолітнім.

Зокрема, забороняється переривати рекламою передачі телебачення і радіо, розраховані на дитячу аудиторію (абз.4 ст.13 Закону "Про рекламу"[2]), а також розміщення внутрішньої реклами (крім соціальної) у дошкільних та загальноосвітніх закладах освіти (п.2 ст.17 Закону[2]).

Реклама не повинна містити зображення дітей у небезпечних ситуаціях чи за обставин, що в разі їх імітації можуть завдати шкоди дітям або іншим особам, а також інформації, здатної викликати зневажливе ставлення дітей до небезпечних для здоров'я і життя ситуацій; завдавати дітям моральної чи фізичної шкоди; викликати у них відчуття неповноцінності; вказувати на можливість придбання рекламованого товару, розрахованого переважно на дітей, кожною сім'єю без урахування можливостей її бюджету; створювати у дітей враження, що володіння рекламованою продукцією дає їм перевагу над іншими дітьми.

Забороняється також реклама з інформацією, яка може підірвати авторитет батьків, опікунів, піклувальників, педагогів та довіру до них дітей; із закликами до дітей придбати продукцію або звернутися до третіх осіб з проханням зробити покупку; з використанням зображень справжньої або іграшкової зброї, вибухових пристроїв.

Обмежується дія на дитину "дорослої" реклами. Вона не може містити зображення неповнолітніх, які споживають чи використовують продукцію, призначену безпосередньо для дорослих або заборонену для придбання чи споживання неповнолітніми (ст.20 Закону [2]).

Насамперед такою продукцією є тютюнові вироби та алкогольні напої. Зовнішня реклама тютюнових виробів чи алкогольних напоїв не може розташовуватися ближче, ніж за 300 метрів прямої видимості від території дитячих дошкільних закладів, середніх загальноосвітніх шкіл та інших навчальних закладів, у яких навчаються неповнолітні (абз.3 п.4 ст.22