УДК 347.61/.64(477)

Бориславська Марина В'ячеславівна, кандидат юридичних наук, доцент, завідувач кафедри цивільного та кримінального права і процесу Миколаївського державного гуманітарного університету ім. Петра Могили

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДОГОВІРНОГО РЕГУЛЮВАННЯ СІМЕЙНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Проведено загальну характеристику договорів у сімейному праві. Подано класифікацію договорів, суб 'єктів.

The general description of contracts in Family Law was made. There is the classification of contracts and subjects.

До набрання чинності Сімейним кодексом України (далі СКУ) врегулювання сімейних правовідносин здійснювалося майже виключно у нормативно-правовому (імперативному) порядку. Один з нечисленних випадків, коли подібні відносини, а саме відносини між подружжям, могли врегульовуватись на підставі договору, - це є укладення шлюбного контракту. Інститут шлюбного контракту введено до Кодексу про шлюб та сім'ю України (далі - КпШСУ) 23 червня 1992 року (Закон України № 2488-12), йому була присвячена єдина стаття - 271. Пізніше на виконання даної норми закону прийнято Постанову Кабінету Міністрів України від 16 червня 1993 року "Про порядок укладення шлюбного контракту", яка передбачала у вигляді додатка зразок шлюбного контракту.

І хоча законодавство дозволяло укладення й інших правочинів між подружжям, ст. 27 КпШСУ зазначала, що "угоди між ними, спрямовані на обмеження майнових прав жінки, чоловіка або дітей, не дійсні і не обов'язкові ні для подружжя, ні для третіх осіб", а під формулювання "обмеження майнових прав" можна було підвести будь-який правочин, який встановлював правила, відмінні від нормативно- правових.

Так, КпШСУ 1969 року не передбачав можливість договірного регулювання відносин по утриманню одного з подружжя. Якщо такий договір і укладався, не було засобів його примусового виконання. Розмір аліментів, визначений у договорі, часто не брався судом до уваги при вирішенні спору [1, с. 18].

Отже, можливість укладення різноманітних правочинів у сімейно-правовій сфері до набрання чинності Сімейним кодексом України від 10 січня 2002 року була досить примарною.

Взагалі питання врегулювання майнових відносин у сім'ї були предметом вивчення багатьох радянських дослідників, зокрема В. Маслова, К. Граве, М. Єршової. Зрозуміло, що досліджували вони виключно імперативне регулювання даних відносин, оскільки договірне регулювання сімейних правовідносин було прямо заперечене законом: "правове регулювання шлюбних і сімейних відносин в Україні здійснюється тільки державою" (ч. 1 ст. 6 КпШС УРСР).

На сьогодні нормативні акти приватного права, а щодо досліджуваної теми, в першу чергу - Цивільний та Сімейний кодекси України, є набагато ліберальнішими порівняно з попереднім законодавством і дозволяють на диспозитивних засадах врегулювання навіть тих відносини, де раніше подібне було просто неприпустимим. Сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками (ч.2. ст. 7 СКУ).

Подружжя, батьки дитини, батьки та діти, інші члени сім' ї та родичі, відносини між якими регулює СКУ, можуть врегулювати свої відносини за домовленістю (договором), якщо це не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів та моральним засадам суспільства (ч.1 ст. 9 СКУ).

Одночасно передбачаються загальні засади (принципи) регулювання сімейних відносин:

врахування права на таємницю особистого життя їх учасників, їхнього права на особисту свободу та неприпустимість свавільного втручання у сімейне життя;

рівність учасників сімейних відносин незалежно від раси, кольору шкіри, статі, політичних, релігійних та інших переконань, етнічного та соціального походження, матеріального стану, місця проживання, за мовними та іншими ознаками;

рівність прав жінки та чоловіка у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї;

максимальне врахування інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї;

добросовісність, справедливість, розумність, дотримання моральних засад суспільства;

гарантування кожному учаснику сімейних відносин права на судовий захист (ст. 7 СКУ).

Саме ці принципи дозволяють встановити відповідність певної конкретної домовленості (договору) учасників сімейних правовідносин меті та завданням сімейного законодавства. Окрім того, не можна недооцінювати їх значення при здійсненні правотворчої діяльності компетентних державних органів. А при договірному регулюванні загальні засади сімейного законодавства використовуються також і тоді, коли неможливим є застосування аналогії закону, тобто при аналогії права (ч. 2 ст. 10 СКУ).

Легалізація договірного регулювання сімейних правовідносин є відповіддю на реалії сьогодення. Це зумовлене й тим, що сімейне право, безперечно, є складовою частиною приватного права нашої держави. Недарма існують достатньо вагомі та аргументовані позиції провідних науковців України щодо невиправданості та нелогічності врегулювання однакових за своє суттю відносин - цивільних та сімейних - окремими кодексами (Цивільним та Сімейним). І. Жилінкова зазначає, що "протягом десятиліть ми мали окреме цивільне та сімейне законодавство. Воно віддзеркалювало реалії радянських часів, коли сім'я визнавалася сферою безпосереднього втручання держави. Сімейні відносини саме тому і розглядалися окремо, щоб на них навіть тіні не впало від цивільних - "торгово-мінових відносин". Сім'я, сімейне виховання, відносини подружжя - все складало інтерес для радянської держави. Тому навіть думки не можна було допускати про можливість застосування цивільно-правових норм до регулювання відносин у сім'ї" [2, с. 7]. На сьогодні ніхто не заперечує субсидіарність положень цивільного законодавства при врегулюванні сімейних відносин.

Принципово важливим у цьому сенсі є доповнення Законом від 22.12.2006 ст. 8 СКУ, яка визначає порядок застосування норм ЦКУ до регулювання сімейних відносин. Якщо раніше було закріплено, що норми ЦК застосовуються лише до майнових відносин членів сім'ї, які не врегульовані СКУ, то в новій редакції міститься інше правило: якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім'ї та родичами