УДК 347.441.4

Шаповалова Ольга Іванівна, кандидат юридичних наук, в.о. доцента кафедри цивільного і кримінального права та процесу Миколаївського державного гуманітарного університету ім. Петра Могили

МЕЖІ ЗДІЙСНЕННЯ СУБ'ЄКТИВНОГО ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

Статтю присвячено проблемі здійснення цивільних прав та меж їх здійснення. Закон не може перелічити все, що дозволено. Обмеження прав є винятком. Ці винятки визначено для того, щоб надати всім учасникам цивільно-правових відносин рівні права.

The article is devoted to the problem of realization of the civil rights and the borders of the civil rights' realization. The law can not comprise all the things which are allowed. The rights' restriction is an exception. These exceptions exist to give the equal rights to all the participants of civil relations.

Розвиток свободи підприємництва неминуче веде до розвитку свободи цивільних прав. Переосмислення принципу свободи здійснення цивільних прав у світлі нового Цивільного кодексу України (далі ЦК) є метою цього дослідження. Правова норма щодо здійснення цивільних прав особою на власний розсуд, яку передбачено ч. 1 ст. 12 ЦК, є новелою, вона стикається із ч. 1 ст. 13 ЦК, у якої передбачені межі здійснення цивільних прав, тому розв'язання цієї проблеми, тлумачення, співвідношення цих норм є актуальним питанням.

Власний розсуд особи щодо здійснення своїх цивільних прав та його межі вже стали предметом дослідження серед юристів- науковців. Так, Н. Безсмертна визначає розсуд власника як правомірну, владну, вольову діяльність " щодо вибору найбільш оптимального варіанта реалізації правомочностей володіння, користування й розпорядження стосовно належного власнику майна, які забезпечують найбільш ефективне використання об' єкта власності з урахуванням прав і законних інтересів інших осіб, а також суспільства в цілому" [1, с. 135]. Спірним у цьому визначенні є питання щодо найбільш ефективного використання об'єкта, оскільки, на нашу думку, це не має значення. Якщо особа буде неефективно використовувати свою власність, навіть якщо особа взагалі її не використовуватиме, це не буде, як правило, підставою для припинення цивільних прав цієї особи відповідно до ч. 2 ст. 12 ЦК, оскільки особа може відмовитися від свого майнового права. Хоч такий варіант поведінки не можна назвати як ефективне використання власності, але це також буде власний розсуд. Тому вважаємо, що власний розсуд особи при здійсненні цивільних прав - це право особи вільно, без стороннього впливу визначати шляхи здійснення або утримання від здійснення своїх правомочностей (права на власні дії або бездіяльність, права на чужі дії, або утримання від порушення та право на захист).

На думку М.О. Стефанчука, під поняттям "межі права" розуміються "всі ті можливості, які особа здатна для себе набути у зв'язку з юридичним закріпленням її прав". Межами здійснення права М.О. Стефанчук вважає передбачені актами цивільного законодавства чи правочином способи, якими управомочена особа може набути ті можливості, що містяться в юридичному закріпленні цих прав. А до "обмеження здійснення суб'єктивних цивільних прав", на думку М.О. Стефанчука, слід віднести поведінку як іншої особи, так і дії відповідних органів, що наділені владними повноваженнями, які направлені на унеможливлення здійснення особами своїх суб'єктивних прав повною мірою" [3, с. 11].

Для відстоювання іншої позиції порівняємо поняття "межі права" з "межами держави". Межі держави - це її кордони. Те, що є всередині, - це територія держави. Як можна можливості особи називати межами її права? Те, що М.О. Стефанчук визначає як "межі права", більш близьке до загальновідомого поняття "суб'єктивне цивільне право", однак повністю не співпадає, оскільки особа може мати можливості як юридично закріплені, так і не закріплені актами цивільного законодавства, що породжені за аналогією (ч. 1 ст. 11 ЦК України). Межами права конкретної особи вважаємо передбачені законом або договором рамки, за якими починаються права іншої особи, спричинюється шкода, або порушуються імперативні норми об'єктивного права, або моральні засади суспільства.

Далі, за текстом цитати М.О. Стефанчука, вважаємо, що не можна межами здійснення права вважати передбачені актами цивільного законодавства чи правочином способи, якими управомочена особа може набути ті можливості, що містяться в юридичному закріпленні цих прав. Вважаємо, що управомочена особа набуває можливостей, тобто цивільних прав, не за допомогою способів, а на підставі юридичних фактів (ч. 2 ст. 11 ЦК України). Більш точним вважаємо вислів В.М. Коссака: "Межі здійснення суб'єктивних прав визначаються різними способами" [4, с. 225]. Стверджуємо, що межами здійснення цивільних прав є норми договору або цивільного законодавства, що встановлюють заборону або обмеження цивільних прав особи.

Вважаємо спірною думку М. О. Стефанчука, що "жодна особа не вправі здійснювати свої суб'єктивні права більшою мірою, ніж дозволено, оскільки це може зашкодити як окремим індивідам, так і суспільству в цілому" [5, с. 34]. Це може зашкодити, а може й не зашкодити. Чому ж тоді, якщо відсутній дозвіл та не спричинюється шкода, здійснювати свої суб'єктивні права особа не вправі? Таке твердження суперечить принципу цивільного права - дозволено все, окрім того, що не заборонено або не обмежено законом або договором. Тому кожна особа вправі здійснювати свої цивільні права повною мірою, на свій розсуд, якщо цивільним законодавством або договором не визначені імперативні обмеження.

Вважається спірним коментар А.Ю. Бабаскіна, що "здійснення учасниками цивільних