а також публічного інтересу в радіомовленні та телебаченні; видає розпорядження, а по індивідуальних справах приймає постанови (стаття 213). У статті 214 відзначено, що члени Загальнопольської Ради з Радіомовлення та Телебачення призначаються Сеймом, Сенатом та Президентом Республіки. Щоправда, зазначено, що принципи і порядок діяльності Ради, її організація, а також конкретні принципи призначення її членів визначаються законом.
Отже, конституціями обох країн передбачена посада захисника прав людини і громадянина і немає прямого взаємозв' язку між судовою гілкою влади та свободою засобів масової інформації. На відміну від Польщі, де в Конституції прослідковуються певні відносини лише виконавчої влади щодо свободи слова та мас-медіа, в Україні чітко визначений розподіл щодо регулювання та впливу на засоби масової інформації між законодавчою владою та главою держави. Зокрема, це стосується порядку призначення Національної Ради з питань телебачення та радіомовлення (Президент України та Парламент). Хоча в Польщі Загальнопольській Раді з Радіомовлення та Телебачення присвячений окремий підрозділ у розділі 9 "Органи державного контролю та правозахисні органи", вона так само, як і в Україні, формується законодавчою владою (Сейм і Сенат) та Президентом Польщі. Більше того, можна розглядати проблематичним формулювання самої назви розділу, адже важко визначити, чим тоді є Загальнопольська Рада з Радіомовлення та Телебачення: органом державного контролю чи правозахисним органом щодо свободи мас-медіа. Цю суперечність можна виявити і в формулюванні положень відповідних статей щодо Загальнопольської Ради з Радіомовлення та Телебачення. Нарешті, у конституціях обох країн, окрім загальних положень про забезпечення та підтримку свободи слова, певними гілками влади конкретно викладені положення у тій чи іншій формі лише щодо регулювання діяльності та впливу на аудіовізуальні мас-медіа, що вказує на підвищений інтерес влади обох держав саме до цього виду медіа.
Загалом, Конституція Республіки Польщі (1997) забороняє цензуру та надає гарантії для свободи засобів масової інформації (статті 14, 54 та 213). Відповідно до оцінок Фрідом Хауз (Freedom House) мас-медіа у Польщі зазвичай користуються цими правами на практиці і, отже, підсумовується, що „конституційні гарантії свободи преси поважаються в країні" [10]. Конституційні гарантії свободи слова в Україні базуються на відповідних нормах міжнародного права, являють собою їх своєрідне логічне продовження. Зафіксовані в Конституції України принципи, норми і положення щодо прав на свободу слова загалом відповідають загальноприйнятим міжнародним правовим стандартам, міжнародним конвенціям
створена відповідно до європейських та міжнародних стандартів: "порівняння головних аспектів європейського та польського регулювання аудіовізуальних засобів масової інформації вказує на те, що лише деякі національні пункти права потребують поправок для гармонізації з європейськими стандартами"(на 2002 р.) [13]. Крім того, як зазначає М. Зукозд [14], до свого вступу у ЄС Польща повинна була гармонізувати свою правову базу, в тому числі й щодо медіа, зі стандартами ЄС.
Отож надамо порівняльну оцінку фахівців Фрідом Хауз правової бази щодо медіа у з прав і свобод людини. За визначенням експертів Фрідом Хауз, "стаття 34 Конституції України (1996) та Закон "Про друковані засоби масової інформації" (1991) гарантують свободу слова та преси, але журналісти не користуються цими правами на практиці" [11].
Окрім основних законів України та Республіки Польщі, інші нормативно-правові акти регулюють діяльність мас-медіа в обох країн. Одними з головних законів Польщі є: Закон "Про ліквідацію RSW (Prasa-Ksiazka- Ruch)" (1990 р.), Закон "Про відміну закону про контроль публікацій, відміну контрольних органів та зміни до закону про пресу" (1990 р.), зміни до Закону "Про пресу" від 1984 р. (1989 р. та 1990 р.), Закон "Про аудіовізуальні засоби масової інформації" (1992 р.) та інші. В Україні існують відповідні закони: Закон "Про інформацію" (1990 р.), Закон "Про друковані засоби масової інформації (пресу)" (1992 р.), Закон "Про телебачення та радіо" (1994 р.) та інші закони. Нормативно-правова база обох країн щодо медіа потребує подальшого детального вивчення та порівняння.
На оцінку деяких фахівців, наприклад, Ріхтера, "Україна ефективно створила базу правової структури щодо медіа" [12]. Правова база медіа реформ у Республіці Польща була
Республіці Польща та Україні з 1999 по 2003 рік:
Відмітимо, що правова база у даному дослідженні відзначається як "закони та інші нормативно-правові акти, які можуть впливати на контекст медіа, так само як і схильність уряду використовувати ці закони для того, щоб обмежити здатність мас-медіа
функціонувати" [15].
Правова база оцінюється за шкалою від "0" (найвищий рівень) до "30" (найнижчий рівень) у рейтингах Фрідом Хауз [16]. Звідси, нижчі бали означають кращу нормативно- правову базу. Середній бал за п'ять років (1999, 2000, 2001, 2002, 2003) дослідження законодавства щодо медіа у Польщі складає "7,4", що вважається високим рівнем. Таким чином, у Польщі створено хорошу правову базу для функціонування незалежних засобів масової інформації. Середній бал правової бази України за той же самий період часу складає "18,4". Цей рівень достатньо низький і, отже, можна казати про те, що законодавство щодо мас-медіа в Україні гірше, ніж у Польщі.
Потрібно відзначити, що нормативно- правова база щодо діяльності засобів масової інформації у Польщі поступово покращувалась у роки дослідження ('10', '8', '7', '6' та '6' від 1999 р. до 2003 р., відповідно). В Україні три роки підряд (1999, 2000 та 2001) оцінка була однаковою та складала "18" балів. У наступні два