УДК 340.61:340.111.5

Єнтіс М.Є., Миколаївський комплекс Одеської національної юридичної академії

Мораль і право, моральність і законність: проблеми співвідношення і взаємодії

Зазначена проблема є однією з основних у теорії права, і в нинішніх умовах існування всього пострадянського, у тому числі українського, суспільства є найактуальнішою. У статті робиться спроба на конкретному історичному прикладі показати проблему взаємодії норм моралі і права. Мова йде про Державний комітет з надзвичайного стану в СРСР (рос. - ГКЧП). Оцінка діяльності цього органу дуже суперечлива (особливо, що стосується моральності). В основному суперечки зводяться до питання: "Чого ж хотіли члени ДКНС - збереження СРСР чи збереження своїх посад?" Для відповіді на це запитання потрібен аналіз не тільки серпневих подій 1991 року, а і всього періоду "перебудови" (1985-1991 рр.), економічного і політичного становища, в якому опинився Радянський Союз до 19 серпня 1991 року.

The author tries to show in the article on a concrete historical example the problem of interaction of norms of morals and the law. This problem is one of the cores in the theory of the law and is very actual in modern conditions of existence of all postsoviet society, including the Ukrainian society.

Прихід до влади у березні 1985 року М.С. Горбачова пов'язаний з початком т.зв. "перебудови" - політики, спрямованої, по-перше, на реформування економіки і демократизації суспільного життя.

Економіка СРСР розвивалася екстенсивним шляхом, тобто перш за все за рахунок використання додаткових матеріальних і людських ресурсів, а не за рахунок технічного прогресу. Вже у 70-х роках стало зрозумілим, що цей метод себе вичерпав, у економіці почали поширюватися "застійні" явища, які перш за все проявилися у падінні рівня промислового виробництва. Відсутність конкуренції на внутрішньому ринку призвела до погіршення якості товарів. "Холодна війна" і гонка озброєнь вимагали величезних бюджетних витрат у сфері воєнно-промислового комплексу. Необхідність економічних реформ була очевидною, але економічна політика Горбачова

характеризувалась непослідовністю і відсутністю стратегічної лінії. Так, у 1986 р. було дозволено

створювати незалежні від держави кооперативи, але одночасно була розпочата боротьба проти нетрудових доходів. В 1987 р. приймається Закон "Про державне підприємство (об'єднання)", який розширював права підприємств, але не скорочував реальних повноважень керуючих економікою міністерств та відомств.

У внутрішній політиці відбуваються кардинальні зміни. Після ХІХ партконференції (червень-липень 1988 р.) за пропозицією М.С. Горбачова Верховна Рада СРСР вносить зміни до Конституції, за якими вищим органом державної влади став З'їзд народних депутатів СРСР, що обирав Верховну Раду СРСР. На І З'їзді народних депутатів (травень-червень 1989 р.) М.С. Горбачов проголосив нову мету - перехід до правової держави. У цьому також проявляється передчасність і непослідовність його дій. Неможливо побудувати правову державу без сильного громадянського суспільства, яке засноване на принципах демократизму, верховенства права і високої правової культури населення. Для переходу до правової держави потрібно перш за все гарантувати в повній мірі реалізацію принципу "народ - єдине джерело влади", здійснити поділ влади, створити і гарантувати реалізацію механізму "стримувань і противаг". Конституція СРСР в принципі виключала можливість існування правової держави, тому що у статті 6 прямо проголошувалося: "Керівною і спрямовуючою силою радянського суспільства, ядром його політичної системи, державних і суспільних організацій є Комуністична партія Радянського Союзу" [1]. КПРС була основою радянського суспільства і держави, ідеологія і політика партії формувала і розвивала у людей високі моральні цінності, принципи і норми, існувала система партійного контролю за дотриманням цих принципів і норм у суспільному і приватному житті. Навіть не на дуже високу державну посаду міг бути призначений тільки член КПРС. У СРСР склалася своя система розвитку суспільства і держави, яка була нерозривно пов'язана з партією. Тому демократизація і побудова правової держави повинні були здійснюватись поступово, мати чітко визначені цілі і способи їх досягнення. Політика демократизації і гласності давала можливість народу висловити своє дійсне ставлення до внутрішнього становища, дій керівників держави, створювала умови для виникнення політичних партій і течій. Але з цього приводу справедливо зазначав колишній керівник Апарату Президента СРСР В. Болдін: "Эти процессы, несомненно, следовало бы оценить положительно, если бы для них были созданы соответствующие предпосылки, если бы культура нашего общества, демократические традиции имели более глубокие корни и смогли бы заблокировать экстремизм некоторых лидеров, части населения" [2]. Дії Горбачова могли викликати тільки негативні наслідки. Криза, яка охопила країну, поширилась і на правлячу партію. Розпочався масовий вихід з КПРС, її залишили компартії Литви, Латвії і Естонії; у самій КПРС утворилось кілька фракцій.

ІІІ З'їзд народних депутатів (березень 1990 р.) відмінив 6-ту статтю Конституції. Розпочата непослідовною і непродуманою політикою демократизації і гласності моральна деградація суспільства отримала законодавчо оформлене довершення.

Ослаблення центральної влади призвело до росту сепаратизму союзних республік і загострення міжнаціональних конфліктів. Парламенти усіх союзних республік прийняли декларації про державний суверенітет і про пріоритет республіканських законів перед союзними. У правовій сфері розпочинається вкрай негативне явище - "війна законів", тому що основу радянського законодавства складали

закони Союзу РСР і вони продовжували діяти.

Центр втрачав контроль над ситуацією. СРСР стояв на грані розпаду, куди його поставила непослідовна і непродумана в усіх основних сферах політика