На жаль, цей закон, як і попередній, практично не містив професійних вимог до кандидатів у народні депутати. Тут, правда, є одна деталь. Закон "Про вибори народних депутатів України" містить норму про те, що особи, обрані депутатами, звільняються з роботи або служби і відстороняються від займаних посад. Однак, як свідчить досвід, виконання відповідної вимоги виявилося не до кінця реалізованим [9]. Тобто на сьогодні не відпрацьований відповідний механізм і достатні правові гарантії забезпечення реалізації норми про недопустимість суміщення депутатської та іншої посади.

Чи не найголовнішою причиною неефективності діяльності українського парламенту була і залишається нестабільність його фракційної структури. Останнє зумовлюється цілим комплексом факторів: мажоритарно- пропорційною системою виборів, за якою лише половина конституційного

складу Верховної Ради формується на партійній основі; нормами діючого Регламенту, які не чітко розмежовують поняття фракції та депутатської групи тощо. Важливим чинником, що зумовив існування фракційної нестабільності у стінах парламенту, стало рішення Конституційного Суду України від 3 грудня 1998 р., відповідно до якого формування фракцій лише на основі партій та блоків партій, що подолали чотиривідсотковий бар'єр на виборах, суперечить Конституції. Внаслідок його прийняття не лише послабилась структуризація парламенту, але й стали реальними випадки неможливості формування фракцій партіями, що подолали загороджувальний бар'єр, та утворення партій на основі парламентських фракцій.

Саме ці проблеми повинен вирішити новий Закон України "Про вибори народних депутатів України" від 6 квітня 2004 р., за яким вибори народних депутатів України здійснюються за пропорційною системою. Депутати обираються за виборчими списками кандидатів у депутати від політичної партії, блоків партій у багатомандатному виборчому окрузі (п. 3, ст. 1).

Наступним питанням у розвитку українського парламентаризму є проблема забезпечення діяльності Верховної Ради України у встановленому Конституцією і законами України порядку. Практика свідчить, що цей порядок, по-перше, не у всьому достатньо визначений, а по-друге - не завжди дотримується [8]. Маються на увазі, зокрема, випадки голосування при фактичній відсутності у залі засідань Верховної Ради необхідного кворуму, "видавлювання" того або іншого рішення, коли голосування з одного і того ж питання повторюються по десять і більше разів тощо.

Проблемою ефективності діяльності Верховної Ради України є її взаємодія з іншими гілками влади. Встановлена

Конституцією України форма правління, характерною особливістю якої є активна роль Президента у формуванні, діяльності та припиненні повноважень Кабінету Міністрів, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади, а також існуюча політична практика обумовлюють незначну роль парламенту у формуванні уряду та його діяльності. Зважаючи на те, що вплив парламенту на формування уряду обмежується лише підтримкою кандидатури Прем'єр- міністра, а вплив на діяльність - ухваленням Програми діяльності, можливістю висловлення резолюції недовіри та недостатньо ефективними контрольними процедурами (Днями Уряду, депутатськими запитами, контролем за ходом виконання Державного бюджету, виключаючи при цьому можливість притягнення до політичної відповідальності конкретних міністрів та керівників інших центральних органів виконавчої влади), реальні важелі впливу на уряд зосереджені в руках глави держави. Це, у свою чергу, не дозволяє визначити, хто є відповідальним за стан справ у державі.

Ще менше впливу має парламент на Главу держави. Єдина можливість дострокового усунення Президента з поста в порядку процедури імпічменту в силу її надзвичайної складності [3, ст. 111] практично нездійсненна.

Зрештою, конституційний розподіл повноважень між Верховною Радою і Президентом та механізм стримувань і противаг між ними такий, що створює грунт для постійного протистояння між законодавчою і виконавчою гілками, що підтверджується багаторічним українським досвідом.

Головним недоліком взаємодії виконавчої і законодавчої гілок влади є політична неструктурованість державної влади взагалі [10]. З одного боку, Верховна Рада України, попри останні події, мета яких - створення більшості, не може впливати на формування уряду, з іншого - Президент і уряд також не мають необхідної більшості, щоб, спираючись на неї, законодавчо забезпечити програму своєї діяльності. Більшу частину свого часу президентська команда витрачає на підготовку "вето" на закони, які приймає Верховна Рада, а остання - на їх подолання.

Передбачений нормами чинного Закону "Про комітети Верховної Ради України", Регламенту Верховної Ради України порядок формування та функціонування комітетів парламенту містить низку недоліків, що обумовлюють низьку якість багатьох законів, прийнятих Верховною Радою, повільні темпи законотворчих робіт, неефективність контролю комітетів за діяльністю виконавчої влади. Зокрема, відповідно до чинного

Регламенту Верховної Ради України при формуванні складу комітетів враховується лише принцип фракційної належності кандидата у члени комітету, а не принцип професіоналізму [9].

Негативний вплив на роботу комітетів Верховної Ради України здійснює і ряд інших факторів: відсутність відповідальності депутатів за неучасть у засіданнях комітетів, до яких їх обрано; невизначеність максимальної та мінімальної меж складу комітетів; недосконале регулювання контрольних повноважень [11].

За Конституцією України Верховна Рада України має право здійснювати парламентський контроль в межах, визначених Конституцією [3, п. 33, ст. 85]. Це, головним чином, контроль за прийняттям Державного бюджету України, за діяльністю Кабінету Міністрів України відповідно до Конституції, контроль за додержанням конституційних прав і свобод громадян, додержанням законів та інших актів, які вона приймає. Для цього

створена Рахункова палата України, передбачена посада Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини тощо.

Характерно проте, що Верховна Рада, приймаючи закони, за Конституцією фактично не має права контролювати виконання багатьох з них.

Факти недодержання законності непоодинокі у процесі