діяльності Верховної Ради України. Зокрема, вони виявляються в тому, що закони, які приймаються, у деяких випадках не відповідають Конституції. Верховна Рада не реагує і на порушення Конституції з боку Кабінету Міністрів України, коли постанови, які приймає цей орган, порушують положення закону, прийнятого з того ж питання. Таке становище пояснюється багатьма причинами, основними з яких є: недостатньо професійний, з точки зору фахової юридичної підготовки, склад парламенту; недостатня парламентська культура тощо.
Зміст установчої функції полягає у праві Верховної Ради безпосередньо створювати державні інститути чи брати участь у їх формуванні: Конституційний Суд України, Національний Банк України, Центральну виборчу комісію тощо [8]. Це негативно відбивається як на процедурі формування відповідних органів, так і на характері їх діяльності. Про що свідчать, зокрема, труднощі з формуванням Центральної виборчої комісії.
Тепер щодо оптимальної структури Верховної Ради України як професійного парламенту. Йдеться, зокрема, як про основні організації структури, що формуються на засадах самоуправління з числа народних депутатів (комітети, комісії тощо), так і ті, що формуються не з числа народних депутатів - апарату Верховної Ради України. Щодо перших, то виникає проблема їх сис-
теми і розмежування повноважень. Адже серед двадцяти чотирьох комітетів Верховної Ради аж чотири є "правовими", кілька "економічними" тощо. Вони часто дублюють один одного, що не на користь справі.
Що ж стосується апарату Верховної Ради, то тут теж є підстава говорити про необхідність удосконалення його структури та діяльності, створення єдиного управлінського центру, який би спрямовував і координував роботу са- моуправлінських структур і цього апарату.
Отже, підсумовуючи вищесказане, слід зазначити, що подальший розвиток парламентаризму в Україні неможливий без докорінного підвищення ролі та зміцнення конституційної законності у процесі функціонування Верховної Ради України.
Нині конституційний розвиток України, як і інших суверенних держав, утворених на теренах колишнього СРСР, характеризує тенденція, яка чітко визначилась, - реформування основних законів. Воно здійснюється шляхом прийняття нових конституцій, а також шляхом внесення змін і доповнень в чинні конституції, що цілком закономірно для держав перехідного періоду [12, с. 49].
Доктринальна ідея реформування чинної Конституції України, прийнятої в 1996 р., - перехід від президентсько-парламентської до парламентсько- президентської республіки, яка відповідає найбільш поширеній у демократичних країнах Європи моделі [13].
Модернізація чинної конституційної моделі Верховної Ради України відповідно до теоретичної доктрини парламентсько-президентської республіки і прогресивного західноєвропейського конституціоналізму являє собою комплексну, багатоаспектну проблему, елементи якої втілюють проекти законів про внесення змін до Конституції України, підготовлені Президентом України та народними депутатами [14].
Центральним напрямком трансформації президентсько-парламентської моделі в парламентсько-президентську є підвищення ролі Верховної Ради України, укріплення її місця в системі державної влади, розширення її повноважень, оптимізація діяльності по реалізації всіх функцій парламенту, особливо законодавчої.
Література
Закон України "Про Рахункову палату" від 11.07.1996 // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 43. - Ст. 212.
Закон України "Про уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" від 25.12.1997 // Відомості Верховної Ради України. - 1998. - № 20. - Ст. 99.
Конституція України, прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р.
Фрицький О.Ф. Конституційне право України. - К., 2002. - 536 с.
Комісарчук Ю. Нерозв'язані проблеми законодавства України // Право України. - 2002. - № 12. - С. 64-66.
Кривенко Л.Т. Парламент без парламентаризму? // Віче. - 1997. - № 4. - С. 16-21.
Свєтова С. Практика парламентаризму. - К., 1997. - 127 с.
Шемшученко Ю. Теоретичні засади розвитку українського парламентаризму // Віче. - 1997. - № 12 (69). - С. 23-29.
Коростей В. Каким быть профессиональному национальному законодательству? // Предпринимательство, хозяйство и право. - 1999. - № 10. - С. 3.
Кривенко Л.Т. Законодавча влада в системі державної влади // Вісник академічно-правових наук. - 2001. - № 1. - С. 36-43.
Ковриженко Д., Асланян Г. Український парламентаризм у світлі Конституції: аналіз основних проблем // Парламент. - 2001. - № 4. - С. 7-10.
Тихомиров Ю.А. Теория компетенции. - М., 2001. - 154 с.