У той же час прибічники іншої, третьої точки зору бачать у підвищених процентах одночасно і плату, і неустойку. На погляд В. Олейника, "підвищені проценти необхідно розглядати як складне правове сполучення, яке складається зі звичайних процентів та неустойки" [10, c. 7]. Тобто вони складаються зі звичайних процентів (винагорода банку за користування його коштами) та неустойки за порушення строку повернення кредиту у частині, яка перебільшує звичайні проценти.

На нашу думку, трактування підвищених процентів як складного правового сполучення, що складається зі звичайних процентів та неустойки, може призвести до плутанини. Законодавець тому вимагає у п. 1 ст. 547 нового ЦК додержання письмової форми неустойки, щоб не було інших тлумачень.

Перед тим, як аналізувати правову природу підвищених процентів, треба визначитись з її правовим підґрунтям. Відповідно до Цивільного кодексу проценти за користування чужими коштами нараховуються на суму попередньої оплати від дня, коли товар мав бути переданий (ст. 693); якщо покупець прострочив оплату товару (ст. 694); за прострочення виплати ренти (ст. 736); у разі безпідставного одержання чи збереження грошей (ст. 1214) тощо. Випадки, коли нараховуються ці проценти та їх розмір, встановлюються законом або договором (ст. 536). Цивільним кодексом не передбачений особливий порядок оформлення додатковим договором обов'язку сплати цих процентів. Така процедура була передбачена п. 26 раніше чинного Положення Національного банку України "Про кредитування", ствердженого постановою Правління НБУ 28.09.1995 р. № 246, що втратив чинність 18.02.2004 р.: " Відстрочення погашення кредиту з підвищенням відсоткової ставки здійснюється банком у виняткових випадках, у разі виникнення у позичальника тимчасових фінансових ускладнень через непередбачені обставини за умови прийняття позичальником відповідних заходів щодо їх усунення". Відмежування підвищених процентів, передбачених у визначеному Положенні, та процентів за користування чужими грошовими коштами, передбачених ст. 536 ЦК, потребує детального аналізу, оскільки такі умови договору сторони можуть встановити договором, не посилаючись на нормативні акти. У п. 26 було зазначено, що відстрочення погашення кредиту з підвищенням процентної ставки має бути оформлено додатковим договором між позичальником та банком, який є невід'ємною частиною кредитного договору. Фактично цей нормативний акт вимагав укладення угоди про зміну умов договору. Однак на практиці сторони кредитного договору не зовсім точно дотримувалися вимог цього Положення. Так, наприклад, у кредитному договорі № 27/12 від 12 січня 2004 року, який був укладений між Авангардним відділенням Акціонерного поштово-пенсійного банку "Аваль" та Приватним підприємством "Папірпостачання", м. Миколаїв, сторони договору, посилаючись на п. 26 Положення "Про кредитування", лише встановлюють умову, що у випадку прострочення повернення кредиту позичальник повинен сплатити підвищені проценти [11]. Тому слід згодитися з Ю. Поповим, С. Лепех, що "переконання кредиторів у відсутності потреби в оформленні додатковою умовою пролонгації кредиту за наявності подібного редагування та кваліфікації такої угоди як учиненої під відкладальною умовою (ст. 61 ЦК України 1963 року), юридично необгрунтовані" [12, c. 5-6; 13, c. 29]. Однак вважаємо, що потребує тлумачення твердження цих авторів про пролонгацію, а також про те, що "угода не може бути укладена під умовою невиконання зобов'язання боржником" [12, c. 5-6; 13, c. 29].

Якщо умовою договору буде передбачено, що у випадку прострочення повернення кредиту боржник зобов'язаний сплачувати підвищені проценти, то така умова є підставою настання відповідальності, оскільки прострочення є порушенням зобов'язання, тобто підвищені проценти є мірою відповідальності. Інша справа, якщо у разі порушення кредитного договору сторони внесуть зміни у договір або укладуть додатковий договір, у якому змінять розмір процентів.

На нашу думку, якщо у разі прострочення виконання договору кредитор і боржник за взаємною згодою змінюють умови договору щодо розміру процентів, то змінена умова договору не набуває статусу умови про відповідальність, це буде умова про сплату процентів за наданий кредит.

Доктор філософських наук В.В. Шкода вважає: "Розвинуте право наявне там, де наявні конфлікти. Право є засобом зведення конфліктів до договору, компромісу. Право обертає конфлікт на змагання. Саме право виникає з акту договору" [14, с. 211]. Тобто конфлікт, зв'язаний із простроченням виконання кредитного договору, може бути розв'язаний за допомогою зміни умов цього договору, шляхом компромісу.

У п. 1 оглядового листа Вищого арбітражного суду України від 31.01.2001р. № 01-8/97 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з укладанням і виконанням кредитних договорів" зазначається, що надіслання кредитором позичальникові пропозиції про внесення змін до кредитного договору й підписання позичальником документа про розрахунки за договором згідно з новою процентною ставкою та перерахування відповідних відсотків вважається за досягнення сторонами згоди щодо розміру процентної ставки [15, c. 389]. Вважаємо, якщо сторони кредитного договору оформлюють додатковим договором відстрочення погашення кредиту з підвищенням процентної ставки, то такі підвищені проценти не є мірою відповідальності, а є складовою частиною плати за надання кредиту. У разі, якщо сторони при укладенні кредитного договору передбачають збільшені проценти на випадок прострочення повернення кредиту (основної суми боргу та процентів), то такі проценти вважаються мірою відповідальності