Відповідно до Закону України "Про відходи" від 5 березня 1998 р., громадяни України, іноземці та особи без громадянства зобов'язані дотримуватися вимог нормативно-правових актів у сфері поводження з відходами, вносити в установленому порядку плату за користування послугами підприємств, установ та організацій, що займаються збиранням, зберіганням, перевезенням, знешкодженням, видаленням і захороненням відходів, виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством щодо запобігання забрудненню навколишнього природного середовища відходами [1].

Допомогти громадянам у реалізації їх зобов'язань повинні органи державної влади та місцевого самоврядування. Так, до компетенції Кабінету Міністрів України віднесено, зокрема, забезпечення організаційно-економічних засад у сфері поводження з відходами, стимулювання роздільного збирання та утилізації відходів. Серед повноважень місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування - організація видалення і роздільного збирання ТПВ, створення необхідних умов для залучення населення до збирання і заготівлі окремих видів відходів як вторинної сировини тощо. Більша частина посилань на необхідність упровадження системи селективного збирання ТПВ знаходиться в програмних документах. Що ж до законів, то маємо лише узагальнений підхід без визначення конкретики, без розроблення дієвого механізму реалізації програмних положень [9].

Основним напрямом державної політики України у сфері охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки є мінімізація накопичення відходів і повернення їх у виробництво з метою вилучення цінних компонентів і використання їх як вторинних ресурсів. Однак сьогодні розрив між обсягами накопичення відходів, їх утилізацією та знешкодженням поглиблює екологічну кризу. Останнім часом до цих факторів додається проблема ресурсної залежності України від зовнішніх джерел багатьох видів сировини. Усе це свідчить про важливість вторинного ресурсокористування. Виникає потреба розглядати проблему відходів у рамках єдиного підходу до її соціально-екологічних та ресурсно-технологічних аспектів. З огляду на наявні ресурсні можливості та високу еколого-економічну ефективність використання відходів виробництва і споживання, вони можуть стати важливим джерелом задоволення потреб економіки в сировині. Підвищення рівня їх використання пов'язується у найближчі роки з продовженням формування ринкового механізму ціноутворення на відповідну продукцію, з розробкою адміністративно-правової регламентації у цій сфері діяльності (важливо поєднати жорсткі обмеження щодо розміщення відходів з фінансовими та іншими пільгами при розширенні їх утилізації), а також з цілеспрямованою інвестиційною діяльністю і залученням іноземного капіталу [6].

Водночас необхідно досліджувати вплив побутових відходів на навколишнє природне середовище, визначати ступінь екологічної безпеки різних технологій і заходів щодо поводження з побутовими відходами, розроблення комплексу програм для вибору оптимальних засобів переробки відходів в окремих регіонах України зі створенням банку даних щодо їх складу та кількості.

Здійснення цих заходів дозволить призупинити загострення екологічної кризи та нормалізувати санітарно-епідеміологічну ситуацію у населених пунктах України, після чого можна перейти до створення сучасної ефективної системи збирання, вивезення, переробки та ліквідації побутових відходів.

На сьогодні, згідно із законодавством у поводженні з ТПВ бере участь та певним чином несе відповідальність низка установ на національному рівні. До них відносяться: Адміністрація Президента України; Верховна Рада України; Кабінет Міністрів України; міністерства; інші центральні органи виконавчої влади, наприклад, Держжитлокомунгосп.

Існує велика кількість установ, виконавчі повноваження яких частково співпадають, і кожна з яких підкреслює свою головну роль, що в поєднанні з відсутністю ефективної співпраці ускладнює відповідність потребам сучасної ефективної системи поводження з ТПВ.

Найважливіші зацікавлені сторони у сфері поводження з ТПВ - це:

Держжитлокомунгосп - центральний орган виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства, включно з поводженням з побутовими відходами (санітарна очистка). Діяльність Держжитлокомунгоспу спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Держжитлокомунгосп має регіональні представництва - обласні управління житлово-комунального господарства, які мають подвійне підпорядкування. У м. Київ таке підпорядкування відсутнє.

Міністерство охорони навколишнього середовища організовує виконання актів законодавства і здійснює контроль за їх реалізацією, узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства, є основним розпорядником державного фонду охорони навколишнього середовища. У сфері поводження з відходами в основному займається промисловими небезпечними відходами.

Державна компанія Укрекокомресурси створена за ініціативою Мінекономіки з метою поліпшення умов упровадження системи роздільного збирання, комплексної переробки та утилізації відходів як вторинної сировини. Діяльність спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Здійснює державну політику щодо утилізації використаної тари та упаковки, є головним розпорядником коштів спеціального фонду з находжень від тари та упаковки. Для досягнення поставлених завдань може залучати іноземні інвестиції, реалізувати інвестиційні проекти тощо.

Нечітке розподілення ролей органів виконавчої влади та їхніх повноважень, а також далека від ефективної співпраця між ними і координація діяльності в досягненні загальних цілей призводить до труднощів при асигнуванні в сектор бюджетних - державних та місцевих коштів і коштів спеціальних фондів, а також утруднює створення ефективної системи поводження з ТПВ [8].

Відповідно до Закону України "Про відходи" організація збору і видалення твердих побутових відходів, у т.ч. відходів дрібних виробників, створення полігонів для їхнього захоронення, а також організація роздільного збору корисних компонентів твердих побутових відходів відноситься до компетенції органів місцевого самоврядування.

Розподіл обов'язків між різними зацікавленими сторонами повинен встановити між ними чітке розмежування обов'язків на національному рівні, зокрема що стосується: стратегічних, законодавчих та координаційних функцій; функцій упровадження, моніторингу, контролю та видачі дозволів.

Існує дублювання обов'язків Держжитлокомунгоспу та