Ці інститути, що включають відправні, загальні положення, дія яких розповсюджується на більшість податкових відносин, складають у сукупності Загальну частину податкового законодавства і містяться в таких правових документах: Законі України "Про систему оподаткування" від 25 червня 1991 р. [3], Законі України "Про державну податкову службу в Україні" від 4 грудня 1990 р. [2], Законі України "Про порядок погашення зобов' язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21 грудня 2000 р [4].

Особлива частина податкового законодавства має підпорядковане значення по відношенню до Загальної частини і складається з інститутів, які регулюють правовий режим справляння окремих видів податків, що виділяються по спеціальних об'єктах оподаткування.

Відповідно до передбачених у законодавстві видів податків Особлива частина повинна містити в собі інститути правового режиму, що є в спеціальних податкових законах і що відображають особливості оподаткування тим або іншим видом податку. У зв'язку з цим актуальності набуває питання про визначення поняття загального і спеціального податкового закону, про необхідність розробки якого вже давно говорять багато вітчизняних учених-правознавців і практичних працівників. Природним рішенням такого питання може бути розробка та ухвалення Закону України "Про нормативно-правові акти".

Правовий режим оподаткування, закріплений в інститутах Особливої частини, відображає специфіку правового регулювання відносин по справлянню кожного окремого виду податку, які існують у межах загального правового режиму, встановленого Загальною частиною. Особлива частина податкового права вже сформувала закріплені чинним законодавством власні інститути (зокрема, норми, що регламентують склад витрат і доходів платника податків, виключення з бази оподаткування, облік ціни і собівартості продукції, інститут визначення бази оподаткування при встановленні доходів (прибутку), оподатковуваного обороту суб'єкта оподаткування).

У зв'язку з появою в науці фінансового права облікового права як підгалузі фінансового права, можна виділяти інститут податкового обліку [1]. Аналіз податкового, бюджетного, бухгалтерського та інших видів обліку, відповідно до чинного законодавства, дозволяє впевнено стверджувати, що всі процеси, пов'язані зі складанням різних видів фінансових обліків, регламентується технічними та техніко-юридичними нормами.

Враховуючи думку Р. Халфіної про те, що необхідно використання різних наук у галузі регулювання економічних відносин, і Є. Ровинського [7] про необхідність віднесення до норм про фінансову техніку норм, що забезпечують технічну документацію фінансових операцій, на наш погляд, можна зробити загальний висновок: норми, що регулюють облік економічних процесів, слід віднести до техніко-юридичних норм, які являють собою необхідною умовою виникнення фінансових відносин.

Підсумовуючи вищевикладене, виділимо інститути податкового права. Правові норми, що регулюють відносини, пов'язані з формуванням і забезпеченням дієвості системи оподаткування України, складають інститут державної системи оподаткування. Правові норми, що регулюють відносини, пов'язані з формуванням і забезпеченням дієвості податкової системи України, складають інститут принципів побудови системи оподаткування, інститут податкової системи. Норми, що визначають компетенцію і функції державних органів податкового регулювання і контролю, складають інститут державного управління оподаткуванням. Норми, що гарантують державний і судовий захист прав і майнових інтересів платників податків, складають інститут захисту прав платників податків.

Норми, регулюючі види, права і обов'язки юридичних і фізичних осіб у галузі оподаткування, складають інститут платника податку. Норми, що визначають реєстрацію, обов' язковість ведення податкового обліку, оформленню рахунків і звітності платників податків, складають інститут податкового обліку і звітності. Норми, що стосуються бази оподаткування, обороту оподаткування, вартості товарів і послуг, доходів, складають інститут об'єкта оподаткування. Норми, що містять терміни і порядок сплати податку, порядок виконання або звільнення від обов'язку сплати податку, складають інститут податкового обов'язку.

Норми, що гарантують взаємну відповідальність як податкових органів, так і платників податків за порушення своїх зобов'язань, складають інститут відповідальності учасників податкових правовідносин. Норми, що встановлюють пільгові податкові умови для окремих категорій платників податків або видів діяльності, складають інститут податкових пільг. Норми, що закріплюють базові економічні і фінансові параметри при визначенні суми податку, що сплачується, складають інститут обчислення податків. Норми, що визначають обов'язки банків і інших структур з надання даних і перерахуванням податків до бюджету, складають інститут фінансових учасників (агентів) податкового контролю.

Норми, що забезпечують повернення з бюджету надміру або неправильно стягнутих коштів платника податків, складають інститут повернення податкових платежів. Норми, що спираються на міжнародні акти в галузі оподаткування, складають інститут уникнення подвійного оподаткування. Норми, що регламентують оподаткування користувачів землі, води, лісів, надр, складають інститут організації справляння плати за природні ресурси. Норми, що регулюють процедуру перегляду податкових ставок, відособлюються в інститут порядку встановлення, зміни, відміни податкових ставок по окремих видах податків. Норми, що забезпечують умови надання або зміни складу податкових пільг, сприяють закріпленню інституту контролю за обґрунтованістю надання податкових пільг. Норми, що стосуються оподаткування іноземних юридичних осіб, складають інститут особливостей оподаткування доходів іноземних юридичних осіб.

Норми, що регламентують склад витрат і доходів платника податків, виключення з бази оподаткування, облік ціни і собівартості продукції, формують інститут визначення бази оподаткування при встановленні доходів (прибутку). Норми, що встановлюють особливий режим оподаткування деяких доходів, визначають інститут особливостей сплати окремих видів податків. Норми, що встановлені фінансовими органами, які закріпляюють склад витрат, складають інститут витрат, що включаються в собівартість продукції