Американські нотаріуси, так звані public notary, займаються в основному посвідченням копій документів і свідченням дійсності підпису або вірності перекладу. Їх функції та організація діяльності не мають нічого загального з нотаріатом латинського типу. Проте у низці штатів США (Луїзіана, Техас, Флорида) з'явилася нова категорія юристів, "цивільних нотаріусів" (civils law notaries). Вони уповноважені створювати автентичні акти і функціонують на схожих з латинським нотаріатом принципах.

Сучасний українській нотаріат можна сміливо назвати нотаріатом латинського типу. З погляду українського законодавства нотаріат є системою державних органів і посадових осіб, а також приватно практикуючих нотаріусів, які покликані забезпечувати захист прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб шляхом здійснення передбачених законодавством нотаріальних дій від імені України. Нотаріат є особливим публічно-правовим юрисдикційним органом, що є об'єднанням осіб, уповноважених від імені держави на постійній і професійній основі здійснювати нотаріальну діяльність. Нотаріальна діяльність - вид публічно-правової правозастосовчої діяльності, здійснюваної спеціально уповноваженими особами від імені держави, по охороні і захисту прав і законних інтересів осіб, шляхом здійснення передбачених законом нотаріальних дій. Відносини між нотаріусами і фізичними (юридичними) особами припускають поєднання їх особистих інтересів з публічними, тобто взаємозв'язане публічно-правове і приватноправове регулювання. Публічний характер нотаріальної діяльності виявляється в тому, що вона здійснюється від імені держави, на користь всієї держави і суспільства в цілому, гарантуючи при цьому і створюючи умови для реалізації прав і законних інтересів будь-якого суб'єкта правовідносин. Саме така думка, як нам здається, покладена в основу Закону України "Про нотаріат" [1]. Публічність нотаріату також проявляється і в тому, що держава, встановлюючи вимогу про участь нотаріусів у певних видах відносин, визнає нотаріально оформлені документи та правовідносини, які виникають на їх підставі як законні, справжні і достовірні, а також забезпечує їх захист та реалізацію авторитетом держави і системою органів державного примусу. При цьому держава встановлює загальнообов'язкові правила здійснення нотаріусами своєї діяльності як правового, так і технічного характеру, істотно обмежуючи в такий спосіб індивідуальну волю нотаріусів сфері організації їх професійної діяльності. Однак нотаріат не протиставляє приватні інтереси публічним і навпаки, а створює універсальний механізм, який врівноважує реалізацію приватних інтересів конкретних суб'єктів з інтересами держави і суспільства. У різних країнах світу правовий статус нотаріуса також різний. Зазвичай латинський нотаріус здійснює свої функції в рамках вільної юридичної професії. Але, наприклад, у Португалії і на Кубі вони є державними службовцями. В основному нотаріуси призначаються державою і не можуть відчужувати свою посаду або передавати її по спадку, за винятком Франції і, частково, Бельгії. Доступ до професії нотаріуса в усіх країнах обумовлений додатковими, підвищеними порівняно з іншими юридичним професіями, вимогами. Крім обов'язкового отримання юридичної освіти строком від 3 до 5 років залежно від країни, загальнопоширеною вимогою для кандидата на посаду нотаріуса є проходження спеціалізованого стажування тривалістю від 1 до 3 років. У деяких країнах (Іспанія, Італія, Греція, Португалія) для заняття посади нотаріуса потрібне ще проходження конкурсу [6, с. 3 - 5].

Адміністративно-правовий статус суб'єкта державної нотаріальної діяльності є стрижневим у його загальному правовому статусі, але регламентація даного статусу чинним законодавством відрізняється неповнотою і суперечністю, потребує вдосконалення з урахуванням її публічно-правового характеру.