Чинність нормативно-правових актів у просторі та за колом осіб

План

1. Юридична техніка: поняття, види, засоби

2. Правові презумпції, правові преюдиції, правові фікції та правові аксіоми

3. Поняття та види юридичних колізій. Способи їх усунення та подолання

4. Система права: поняття та характеристика її елементів.

5. Співвідношення системи права з правовою системою

6. Предмет та метод правового регулювання як критерії побудови системи права

7. Коротка характеристика галузей національного права України

8. Система законодавства: поняття та структура. Співвідношення системи законодавства із системою права

9. Поняття та форми систематизації нормативно-правових актів

10. Поняття та види правових відносин

Чинність нормативно-правового акта у просторі визначається територією, на яку поширюється влада органу, що його видав.

Під територією держави розуміється її власна територія (земна поверхня, внутрішні та територіальні води, повітряний простір у межах державного кордону, континентальний шельф) та умовна територія (території посольств, консульств, військові кораблі та відповідні літальні апарати незалежно від їх місцезнаходження, торговельні кораблі у відкритому морі та ін.).

Екстериторіальна чинність передбачає поширення законодавства певної держави за межами її території. Право екстериторіальності розуміють як порядок, згідно з яким установи або фізичні особи, що перебувають на території іншої держави, вважаються такими, що перебувають на власній національній території та підлягають законам та юрисдикції власної держави. За загальним правилом правом екстериторіальності користуються дипломати та члени їхніх сімей.

Чинність нормативно-правового акта за колом осіб поширюється на всіх фізичних та юридичних осіб, що перебувають на території держави.

Усі особи — це громадяни держави, іноземні громадяни, особи без громадянства (апатриди), громадяни двох або більше держав (біпатриди), державні органи, громадські об'єднання, підприємства тощо.

Винятки з цього правила такі:*

деякі нормативно-правові акти поширюються тільки на громадян певної держави;*

не підпадають під юрисдикцію держави особи, що мають дипломатичний імунітет.

Юридична техніка: поняття, види, засоби

Юридична техніка — це система правил та прийомів здійснення уповноваженими суб'єктами діяльності, спрямованої на підготовку заснованих на реаліях життя, оптимальних та доцільних за формою та структурою правових актів.

Юридична техніка співвідноситься з правовими формами діяльності уповноважених органів та осіб. Тому розрізняють юридичну техніку у правотворчості та юридичну техніку в правозастосовчій діяльності.

Юридична техніка у правотворчості охоплює методики роботи над текстами нормативно-правових актів, прийоми найбільш досконалого викладу думки законодавця (інших суб'єктів правотворчості) у статтях нормативно-правових актів, вибір найбільш доцільної структури кожного з них, термінології та мови, способи оформлення змін, доповнень, повного чи часткового скасування, об'єднання нормативно-правових актів тощо. Юридична техніка у правотворчості забезпечує доступність законодавства, зручність у його використанні.

Юридична техніка у правозастосовчій практиці означає використання правил (наприклад, тактики і методики розслідування) одержання найбільш повної інформації про конкретні випадки, набір сучасних технічних засобів (допустимих і доступних), а також стандартів діловодства для забезпечення швидкого та якісного вирішення юридичних справ, винесення законних і обґрунтованих юридичних рішень.

Правові презумпції, правові преюдиції, правові фікції та правові аксіоми

Презумпція — це закріплене в нормативно-правовому акті припущення щодо певного юридичного стану або явища (наприклад, презумпція невинуватості особи, що звинувачується у скоєнні злочину, добропорядності сторін у цивільному праві, знання закону тощо). Презумпції характеризуються тим, що вони не можуть бути індивідуалізовані в актах застосування норм права і використовуються винятково в нормативних актах.

Види презумпцій такі:

1. За фактом правового закріплення: фактичні (загальножиттєві) (в законі не виражені та юридичного значення не мають) і законні (у законі виражені і мають юридичне значення). Законні презумпції бувають двох видів: неспростовні (не потребують доведення, тому що не підлягають сумніву) та спростовні (можуть бути спростовані в результаті встановлення іншого щодо певних фактів).

2. За субординацією в правовому регулюванні: матеріально-правові та процесуально-правові.

Преюдиції — це нормативні приписи, зміст яких набуває свого вираження в проголошенні установки на те, що виключається будь-яке оспорювання існування вже доведеного факту, який дістав оцінку і закріплення в юридичному акті, що набрав чинності. Наприклад, Цивільно-процесуальний кодекс передбачає, що факти, встановлені рішенням суду, яке набуло законної сили, в одній справі не повинні доводитися знову при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи.

Фікції — це закріплені у правових актах нормативні приписи, що умовно проголошують факт (чи обставину), який не є встановленим. Наприклад, днем смерті громадянина, оголошеного померлим, вважається день набрання чинності рішення суду про оголошення його померлим. Оскільки норми-фікції закріплені у відповідних правових актах, то вони загальнообов'язкові.

Правові аксіоми — положення, певні істини, що не потребують доведення. Наприклад, неможливо бути суддею у вирішенні власної справи, люди народжуються вільними і рівними у власних правах.

Поняття та види юридичних колізій. Способи їх усунення та подолання

Відомо, що законодавство є високоорганізованою цілісною системою, яка повинна мати такі інтегративні ознаки, як гнучкість, гармонійність і несуперечність усіх її елементів. Водночас слід зазначити, що чинному законодавству, як і будь-якій іншій системі, властива певна неузгодженість.

Одним із видів такої неузгодженості є формальні, або внутрішні, неузгодженості — суперечності всередині правової системи. Вони мають суб'єктивну природу і виникають головним чином внаслідок помилок законодавця, передусім порушень правил формальної логіки.

Для позначення формальних суперечностей здебільшого використовуються терміни юридична колізія або колізія в праві. До них відносять, зокрема, колізії між різними нормами законодавства, колізії між нормами права й актами тлумачення, колізії між окремими актами тлумачення, а також суперечності між законодавством та іншими джерелами права.

Зменшення колізійності законодавства може відбуватися двома способами: усуненням колізій та їх подоланням. Під усуненням колізій розуміють зняття колізій взагалі. Основним способом їх усунення є нормоутворення.

Подолання колізій — це їх переборення в конкретному випадку в процесі правозастосування. Основними способами подолання є видання колізійних норм, тлумачення закону і застосування правоположень.

Темпоральні (часові) колізії — це колізії, що виникають внаслідок видання в різний час з того самого питання принаймні двох норм права. Для подолання таких колізій необхідно докладно проаналізувати чотири показники, що характеризують дію суперечливих нормативних актів у часі: момент набуття актами чинності; напрям темпоральної дії актів; момент, підстави та порядок припинення дії нормативних актів; момент, підстави та порядок припинення (скасування) їх дії.

Ієрархічні (субординаційні) колізії виникають тоді, коли на врегулювання одних фактичних відносин претендують норми, що перебувають на різних щаблях в ієрархічній (вертикальній) структурі законодавства і тому мають різну юридичну силу. Загальний колізійний принцип, що використовується для подолання ієрархічних колізій, звучить так: "у разі суперечності застосовуються норми, що мають більш високу юридичну силу".

Змістовні колізії є конфліктними відносинами між нормами, що виникають внаслідок часткового збігу обсягів їх регулювання, обумовленого специфікою суспільних відносин. Специфіка цих колізій пов'язана з поділом норм права на загальні, спеціальні та виняткові. Змістовні колізії випливають з цілей законодавця відобразити особливості врегулювання специфічних відносин у спеціальних нормах. Іншими словами, об'єктивною причиною цієї колізії є, як правило, специфіка правового регулювання окремих відносин.

Є також і так звані складні випадки. При збігу темпоральної та змістовної колізій, що виникає внаслідок більш пізнього введення в дію загальної норми, пріоритет віддається спеціальній нормі, хоча її і прийнято раніше.

А в разі збігу ієрархічної і змістовної колізій, коли загальна і спеціальна (виняткова) норми містяться в актах, що мають різну юридичну силу, перевага має надаватися спеціальній (винятковій) нормі, навіть якщо вона має меншу юридичну силу. Однак якщо нижчий орган не уповноважений видавати спеціальні (виняткові) норми, вирішувати питання потрібно по-іншому, мусить діяти загальна норма вищої юридичної сили.

Система права: поняття та характеристика її елементів. Співвідношення системи права з правовою системою

Система права — це об'єктивно обумовлена системою суспільних відносин внутрішня структура права, що полягає в єдності та узгодженості правових норм, зосереджених у відносно самостійних їх комплексах — галузях, підгалузях та інститутах. Тобто це система всіх чинних юридичних норм певної держави.

Ознаки системи права:*

обумовленість реально існуючою системою суспільних відносин — система права не може бути побудована за суб'єктивним розсудом;*

органічна цілісність, єдність та взаємозв'язок норм права, а не випадковий їх набір — норми права не можуть функціонувати ізольовано, вони завжди взаємопов'язані та цілеспрямовані;*

структурна різноманітність — система права складається із неоднакових за змістом та обсягом структурних елементів, які логічно об'єднують, розташовують нормативний матеріал у певній функціональній спрямованості;*

система права має бути внутрішньо узгодженою, не суперечливою.

Структурні елементи системи права:*

норма права — це загальнообов'язкове, формально визначене правило поведінки, що в установленому порядку приймається, змінюється, відміняється та забезпечується державою, спрямоване на регулювання типових суспільних відносин шляхом встановлення юридичних прав і обов'язків їх учасників;*

інститут права — відносно відокремлений комплекс норм права, що регулюють певну групу (вид) однорідних суспільних відносин. Розрізняють галузеві та міжгалузеві інститути права;*

підгалузь права — упорядкована сукупність кількох однорідних, предметно пов'язаних правових інститутів певної галузі права;*

галузь права — відносно самостійна сукупність норм, інститутів та підгалузей права, що регулюють сферу якісно однорідних суспільних відносин специфічним методом правового