Систему права не можна ототожнювати з правовою системою.

Правова система — це комплекс взаємопов'язаних та узгоджених юридичних явищ (система права, система законодавства, правовідносини, правова культура, юридична практика тощо), що існують у певній державі або у групі однотипних держав.

Система права — правова категорія, що виражає внутрішню структуру права будь-якої країни. Правова система ширша за обсягом. Вона є не тільки системою об'єктивних норм, а й усією діючою системою права в сукупності його конкретних і абстрактних форм (правовідносин, норм законодавства, правосвідомості), а й співвідношенням зовнішніх засобів офіційного визнання та об'єктивації (правові звичаї, судові прецеденти, законодавство, нормативні договори тощо). Певне значення для правової системи мають публічне і приватне право, канонічне право, норми матеріального і процесуального права, рівень офіційного визнання та ефективність правозастосування.

Предмет та метод правового регулювання як критерії побудови системи права

Критеріями побудови системи права е предмет (матеріальний критерій) і метод (юридичний критерій) правового регулювання.

Предмет правового регулювання — це сукупність якісно однорідних суспільних відносин, урегульованих нормами права. Він вказує, на яку групу суспільних відносин спрямований вплив норм права. Це дає змогу узагальнити норми права, які регулюють певне коло суспільних відносин, у галузь права.

Відмежування предмета правового регулювання однієї галузі від іншої здійснюється на основі виявлення якісної однорідності елементів, що його становлять: суб'єктів, об'єктів, змісту, динамічних факторів.

Предмет правового регулювання розглядають як головний, визначальний критерій системи права. Його доповнює метод правового регулювання.

Метод правового регулювання — це сукупність прийомів і способів владного впливу держави на суспільні відносини. Він несе основний тягар в динаміці, "роботі" права, показує, яким чином регулюються суспільні відносини. Метод правового регулювання багато в чому орієнтований на способи правового регулювання: дозвіл, зобов'язання, заборону.

Загальними є два методи правового регулювання:*

імперативний (владно-авторитарний, директивний) — суворообов'язковий, побудований на началах влади та підкорення, на відносинах субординації (метод "вертикалі"). Він передбачає жорстку регламентацію поведінки учасників правовідносин. Переважають заборони, обов'язки, покарання. Цей метод використовується в адміністративному, кримінальному праві;*

диспозитивний (автономний) — побудований на началах автономії, юридичної рівності суб'єктів, згоди сторін (метод "горизонталі"). Він передбачає дозвіл і надає можливість суб'єктам права врегулювати відносини між ними в межах, визначених законом. Такий метод використовується у цивільному праві.

Коротка характеристика галузей національного права України

Систему права України становлять галузі, які можна класифікувати за різними критеріями:

1. За предметом правового регулювання: конституційне, адміністративне, цивільне, сімейне, кримінальне право, цивільне процесуальне право та ін.

2. За субординацією в правовому регулюванні:*

матеріальні галузі права — прямо регулюють суспільні відносини (адміністративне, кримінальне, сімейне право);*

процесуальні галузі права — визначають процедуру реалізації матеріального права та є похідними від нього (кримінально-процесуальне, цивільне процесуальне право).

3. За місцем у правовій системі:*

основні — до їх складу не можуть входити норми інших галузей права (конституційне, кримінальне право). Основні у свою чергу поділяються на: профільні, процесуальні та спеціальні;*

комплексні — складаються з норм, що входять до різних галузей права (господарське, екологічне, інформаційне право).

Система законодавства: поняття та структура. Співвідношення системи законодавства із системою права

Законодавство держави — це система всіх упорядкованих певним чином нормативно-правових актів певної країни та міжнародних договорів, ратифікованих державною владою.

Законодавство — форма життя права. Саме законодавство надає нормам права формальну визначеність.

Структуру системи законодавства визначають як внутрішню організацію впорядкованих нормативно-правових актів, яка виражається в їх узгодженні та розподіленні за галузями та інститутами законодавства. Розрізняють:

1. Галузеву структуру, що передбачає поділ нормативно-правових актів за предметом правового регулювання: цивільне, кримінальне, адміністративне законодавство та ін. Вона охоплює такі види:*

спеціальне законодавство — містить норми підгалузі права (водне, лісове законодавство та ін.);*

комплексне (міжгалузеве) законодавство — містить норми декількох галузей права (законодавство про місцеве самоврядування та ін.).

2. Субординаційну (ієрархічну) структуру яка передбачає поділ нормативно-правових актів за юридичною силою: конституція, закони, укази глави держави, постанови уряду та ін.

3. Державно-організаційну структуру, яка передбачає поділ нормативно-правових актів за їх територіальним значенням (федеральне законодавство і законодавство суб'єктів федерації та ін.).

Система законодавства і система права співвідносяться між собою як зміст (система права) та форма (система законодавства), тому відмінність між ними виявляється у тому, що:*

система права є невидимою, оскільки відображає внутрішню будову права, а система законодавства — видимою, зовнішньою формою системи права;*

система права — це сукупність норм права, а система законодавства — сукупність нормативно-правових актів;*

у системі права норми права логічно розподілені за галузями, підгалузями та інститутами. У системі законодавства нормативно-правові акти об'єднані за галузями та інститутами законодавства;*

система права має тільки горизонтальну (галузеву) структуру, складається з галузей права, які мають свій предмет і метод правового регулювання, а система законодавства може мати як горизонтальну (галузеву), так і вертикальну (ієрархічну) побудову;*

первинний елемент системи права — норма права зі своєю структурою: гіпотеза, диспозиція, санкція, а первинний елемент системи законодавства — стаття закону, що містить нормативний припис, який, як правило, не має всіх трьох структурних елементів логічної норми права;*

система права формується об'єктивно — відповідно до реально існуючої системи суспільних відносин, а система законодавства — результат цілеспрямованої діяльності уповноважених суб'єктів, і тому в її формуванні наявний суб'єктивний момент;*

структурні елементи системи права не мають зовнішніх реквізитів (назв розділів, глав, статей та ін.), а структурні елементи системи законодавства такі реквізити, як правило, мають.

Поняття та форми систематизації нормативно-правових актів

Систематизація нормативно-правових актів — це діяльність щодо впорядкування та удосконалення нормативно-правових актів, зведення їх в єдину внутрішньо-узгоджену систему.

Здійснення систематизації цих актів необхідне для:*

усунення протиріч між нормативно-правовими актами, встановлення та усунення дефектів законодавства;*

підвищення якості та ефективності законодавства;*

забезпечення зручності користування законодавством, доступності його використання громадянами та іншими суб'єктами права;*

полегшення пошуку юридичної норми, яка підлягає реалізації;*

сприяння вивченню законодавства, а також його дослідженню.

Розрізняють такі форми (способи) систематизації нормативно-правових актів:

Облік — діяльність щодо накопичення нормативно-правових актів, підтримання в контрольному стані, а також створення пошукової системи, яка забезпечує ефективний пошук необхідної правової інформації.

Облік нормативно-правових актів може здійснюватися державними органами і недержавними організаціями як для внутрішнього, так і для зовнішнього користування. Основним завданням означеної форми систематизації є допомога в оперативному пошуку необхідної правової інформації.

Кодифікація — це така форма систематизації нормативно-правових актів, яка полягає в їх удосконаленні через зміну змісту (переробки та узгодження) норм права, пов'язаних загальним предметом регулювання, та об'єднання в новий єдиний нормативно-правовий акт.

Така форма систематизації націлена на докорінну переробку чинного законодавства шляхом підготовки та прийняття нового кодифікованого акта. Вона сприяє стабільності законодавства, тому кодифікаційні акти покликані бути основою законодавчої діяльності. Кодифікація у зв'язку з цим може мати лише офіційний характер.

Інкорпорація — це така форма систематизації, яка полягає в зовнішньому упорядкуванні (чи розташовані в іншому порядку) вже чинних нормативних актів без зміни змісту.

При інкорпорації нормативно-правових актів вилучаються положення, що втратили юридичну силу, включаються внесені в них зміни та доповнення, виключаються положення, що не містять норм права.

Види інкорпорації:

1. За юридичним значенням:*

офіційна — здійснюється від імені компетентних органів, збірники є офіційною формою опублікування, на які можна посилатися при вирішенні юридичних питань;*

неофіційна — здійснюється іншими особами: видавництвами, науковими та навчальними закладами, практичними органами, окремими спеціалістами, тому видані збірники мають лише довідковий, інформаційний характер.

2. За обсягом:*

загальна (генеральна);*

галузева;*

міжгалузева;*

спеціальна (за окремими інститутами однієї галузі законодавства).

3. За критеріями об'єднання:*

хронологічна — упорядкування нормативно-правових актів здійснюється відповідно до часу їх опублікування та набрання чинності;*

предметна — упорядкування здійснюється за предметом правового регулювання (за галузевою приналежністю);*

суб'єктна — залежно від органу, яким видано інкорпоровані акти.

Консолідація — це така форма систематизації, яка полягає в об'єднанні декількох нормативно-правових актів, які діють в одній і тій самій сфері суспільних відносин, в єдиний нормативно-правовий акт, як правило, без зміни змісту.

Консолідація використовується там, де немає можливості кодифікації. Вона є уніфікацією нормативних актів, усуває їх множину, позбавляє їх від надмірної роздрібності. Ця форма систематизації сприяє об'єднанню загальних положень поточної правотворчості в однорідні групи, є проміжною ланкою між поточною правотворчістю та кодифікацією.

Поняття та види правових відносин

Правові відносини — це суспільні відносини, врегульовані нормами права і забезпечені державою, що виникають між двома і більше суб'єктами з приводу задоволення своїх матеріальних і духовних потреб та інтересів, між якими наявний правовий зв'язок у формі суб'єктивних прав та юридичних обов'язків.

Ознаки правовідносин:*

є різновидом суспільних відносин, соціальним зв'язком;*

є ідеологічним відношенням, тобто результатом усвідомленої діяльності (поведінки) людей;*

це вольові відносини, що виявляються у двох аспектах:—

у них втілена воля (інтерес) держави, оскільки правовідносини виникають на основі норм права;—

у них втілена воля (інтерес) учасників правовідносин;—

вони пов'язані предметом інтересу, досягненням його результату.*

врегульовані нормами права;*

виникають, змінюються та припиняються на підставі юридичних фактів;*

мають, як правило, двосторонній характер і є особливою формою зв'язку між конкретними суб'єктами через їх права та обов'язки;*

підтримуються та охороняються державою, забезпечуються засобами державного впливу.

Класифікацію правовідносин можна здійснити за такими ознаками.

1. За функціональною спрямованістю норм права: регулятивні (поведінка суб'єкта повністю відповідає приписам норм права, тобто виникають з фактів правомірної