всіх випадках очолює і фактично і юридично президент, що є за конституцією одночасно і главою держави, і главою виконавчої влади (ст. 75 Конституції Казахстану 1993 р., ст. 66 Конституції Республіки Корея 1987 p.). Міністри призначаються президентом за згодою парламенту й несуть відповідальність виключно перед президентом (ст. 85 Конституції Казахстану 1993 р., ст. 117 Конституції Мозамбіку 1990 p.).
Президентську республіку східного типу встановлює і новітня Конституція Білорусії 1994 p., що є зовсім незвичним для Європи.
Нарешті, серед конституцій можна знайти й такі, які встановлюють як форму правління суперпрезидентську республіку. Такі конституції мають яскравий авторитарний характер, зосереджуючи всі можливі важелі влади в руках президента. Ставлячи законодавчу владу в підлегле становище, вони, власне кажучи, знищують систему стримувань і противаг, що є однією з характерних ознак "класичної" президентської республіки. Суперпрезидентську республіку встановлюють новітні конституції Туркменистану 1992 p., Узбекистану 1992 р. і Перу 1993 р.
У всіх трьох випадках президент, крім звичайних повноважень, які йому належать у президентській республіці, може розпустити за своїм бажанням законодавчий орган влади.
Конституції суперпрезидентських республік установлюють досить своєрідні підстави для розпуску парламенту. Так, президент Узбекистану може розпустити законодавчий орган "У разі виникнення в складі Олій Мажліса Республіки Узбекистан (офіційна назва вищого законодавчого органу в цій країні. – Авт.) непереборних розбіжностей, що ставлять під загрозу його нормальне функціонування, або кількаразового прийняття ним рішень, що суперечать Конституції" (ст. 95 Конституції Узбекистану 1992 p.). Подібне формулювання міститься в Конституції Перу 1993 р. У Туркменистані президент може оголосити референдум про достроковий розпуск парламенту, або просто "попросити" парламент саморозпуститися, або розпустити його, якщо останній протягом 18 місяців двічі висловить недовіру Кабінету міністрів. Новітні суперпрезидентські конституції містять чимало інших механізмів посилення влади президента. Наприклад, у Туркменистані над парламентом (меджлісом) стоїть "вищий представницький орган народної влади" (Халк маслахати), що складається із президента, депутатів Меджлісу і безлічі вищих посадових осіб, більшість із яких призначена президентом. З огляду на малу чисельність Меджлісу (50 осіб) зрозуміло, що ставленики президента у "вищому представницькому органі народної влади" завжди будуть мати абсолютну більшість, тим часом саме цьому надпарламентському органу належать усі ключові повноваження, включаючи вирішення питань про доцільність зміни конституції та висловлення недовіри президентові.
Поза загальним рядом форм правління стоять республіки "радянського типу", відтворені в конституціях В'єтнаму 1992 р. і Лаосу 1991 р. Своїми рисами (вищий представницький орган на чолі з президією або постійним комітетом, що обирає цим представницьким органом президента республіки й призначуваний за пропозицією останнього уряд) вони мало відрізняються від конституційного фасаду інших "соціалістичних" республік, що ще існують.
Однак проводити які-небудь порівняння тут немає сенсу, тому що яких би зовнішніх обрисів не набували "соціалістичні" республіки, їхня форма однаково докорінно розходитиметься зі змістом тоталітарної комуністичної диктатури.
ЛІТЕРАТУРА
Публікації нормативних документів
1. Всеобщая декларация прав человека. Официальный текст. – М.: Права человека, 1996. – 16 с.
2. Испания: Конституционные и законодательные акты. – М.: Прогресс, 1982. – 352 с.
3. Италия: Конституция и законодательные акты. – М.: Прогресс, 1988. – 352 с.
4. Конституции зарубежных государств / Сост. В.В. Маклаков. – М.: БЕК, 1997. – 586 с.
6. Конституции зарубежных стран / Сост. В.Н. Дубровин. – М.: Юрлитинформ, 2001. – 448 с.
6. Конституции государств американского континента. – М.: Иностр. лит., 1957. – 434 с.
7. Конституция Соединенных Штатов Америки. – М.: ТОО "Иван", 1993. – 32 с.
8. Конституция Швеции. – М.: Юрид. лит., 1981. – 142 с.
9. США. Конституция и права человека. – М.: Мысль, 1987. – 316 с.
10. Федеративная Республика Германия: Конституция и законодательные акты. – М.: Прогресс, 1991. – 468 с.
11. Французская Республика: Конституция и законодательные акты. – М.: Прогресс, 1989. – 448 с.