Форма державного режиму

План

1. Поняття політичного режиму. 

2. Класифікація політичних режимів.

3. Державний режим як складова форми держави. 

Як і інші складові форми держави – форма правління і форма державного устрою, державний режим безпосередньо пов'язаний із владою. Однак на відміну від них він не асоціюється прямо ні з порядком формування вищих місцевих органів державної влади або організацією верховної влади в державі, як у випадку з формою правління, ні з внутрішньою будовою держави, адміністративно-територіальною й національно-державною організацією влади, як це виявляється у формі державного устрою. Державний режим виступає як реальний прояв організаційно оформленої влади, як процес її функціонування.

У науковій літературі є кілька визначень державного режиму й уявлень про нього. Одні з них дуже схожі, інші вносять досить істотні корективи в традиційно сформоване про нього уявлення.

Найпоширенішим уявленням про державний режим нині є згадане вище розуміння його як сукупності засобів, методів, способів або прийомів здійснення державної влади. Це найбільш усталений погляд на державний режим.

До нього примикають інші аналогічні, але водночас певною мірою такі, що відрізняються від нього, уявлення. Серед них можна виокремити, наприклад, визначення державного режиму як "конкретного прояву державної організації, що виражається в стані та характері демократії та політичної свободи в суспільстві". У цьому визначенні поняття режиму як процесу здійснення, "прояву" державної влади й організації, доповнюється також посиланням на те, що це "конкретний прояв", який виражається як у "стані й характері", іншими словами, у рівні розвитку демократії, так і в стані (рівні розвитку, ступені гарантованості) політичної свободи в суспільстві.

Іншим, близьким до традиційного, визначенням державного режиму може бути розуміння його як системи або сукупності форм, методів, засобів і способів володарювання, "через які державна влада легітимізує своє існування й функціонування".

У цьому визначенні привертають увагу два моменти, що відрізняють його від традиційного визначення. По-перше, те, що режим асоціюється не тільки з процесом функціонування державної влади, а й із процесом самого її існування. А по-друге, те, що державний режим пов'язується із процесом легітимації державної влади. При цьому під легітимацією (легітимністю) влади розуміється "прийняття влади з боку підлеглих їй суб'єктів і їхня згода з тим, що ця влада (будучи в ідеалі легальною) відповідає загальним уявленням громадян про справедливу політичну систему". Іншими словами, легітимність влади означає прийняття і підтримку її з боку громадян та їхніх об'єднань як такої, що відповідав їхнім уявленням про справедливість.

Поняття політичного режиму.

У дослідженні політичних режимів найбільшого досвіду набула західна державно-правова наука. Радянське суспільствознавство довго йшло від цього поняття взагалі, оперуючи одним поняттям – політична система. Політичний режим як теоретична категорія існував тільки в науці про державу і право, у тісному взаємозв'язку з такими категоріями, як форма правління і форма державного устрою. Після 1985 р. у зв'язку з початком розпаду тоталітаризму в СРСР та інших соціалістичних країнах ця проблема постала як одна з найактуальніших і в політичній теорії, і в політичній практиці.

Слід, однак, зазначити, що, незважаючи на велику теоретичну базу і практичний досвід різних країн, багато аспектів цієї проблеми не мають єдиного вирішення ні в західній, ні у вітчизняній політичній науці. У науковій літературі є велика кількість визначень політичного режиму.

У цьому випадку немає необхідності розглядати всю сукупність поглядів і підходів, однак варто обов'язково звернути увагу на такі фактори.

У державно-правовій науці політичний режим розглядається як сукупність засобів і методів у здійсненні державної влади. У політичній науці поняття політичного режиму дуже тісно пов'язане з категорією "політична система" і розглядається, як правило, тільки у зв'язку з особливостями розвитку і функціонування політичних систем, хоча співвідношення цих понять викликає в політичній науці суттєві розбіжності. Іноді їх розглядають як синоніми. Іноді поняття політичного режиму взагалі не виокремлюють. Іноді політичну систему і політичний режим відводять далеко одне від одного.

Дати універсальне визначення політичного режиму досить складно. Дуже популярним стало визначення, запропоноване політологом Ж.-Л. Кермонном: "Під політичним режимом розуміється сукупність елементів ідеологічного, інституціонального й соціологічного порядку, що сприяють формуванню політичної влади цієї країни на певний період".

У науковій літературі поширеним є підхід, відповідно до якого політичний режим – це функціональний компонент політичної системи. За такого підходу політичний режим містить у собі методи, способи, напрямок розвитку політичних відносин. У сучасному суспільстві – це конституційно-правові принципи та структури, інституціональні й політичні норми, основні цінності, які регулюють роботу політичної системи. Можна сказати, що політичний режим – це спосіб функціонування та взаємозв'язку основних елементів політичної системи суспільства. Таке співвідношення політичної системи та політичного режиму нагадує принцип нотного ряду або мозаїки, коли всього із семи нот або однакових маленьких фігурок можна скласти будь-яку мелодію або будь-який візерунок. Залежно від того, як пов'язані основні елементи політичної системи суспільства, вони формують той або інший тип політичного режиму й, відповідно, тип політичної системи.

Поняття політичного режиму є ключовим для формування уявлень про основні системи влади. Характеристика політичного режиму в будь-якій окремо взятій країні дає справжню картину принципів організації політичного життя суспільства. У політичній практиці часто зустрічається приклад, коли демократична за формою держава є зовсім не демократичною за змістом, і навпаки, авторитарний за формою державний устрій є за своїм характером демократичним.

Класифікація політичних режимів.

У науковій літературі є багато класифікацій політичних режимів. Кожна з них має позитивні й негативні аспекти. Виокремити єдино правильний варіант досить складно. Однак слід зазначити, що більшість сучасних підходів так чи інакше враховує два фактори: ступінь розвиненості політичної демократії та реальний політико-правовий статус особи.

Перші відомості про демократію і тиранію, диктатуру і охлократію дають античні часи. Уже тоді стало очевидним, що в будь-якому керованому співтоваристві, у тому числі в неполітичних структурах, є два взаємовиключних способи взаємодії: авторитарність як одноособове володарювання та беззастережне підпорядкування і демократичність як рівноправність, злагода, свобода вибору. У реальному житті практично неможливо виокремити абсолютно "чисті" типи політичних режимів. Усі їх класифікації певною мірою умовні.

Найзагальніший принцип типології режимів – це поділ їх на демократичні й авторитарні, усі інші розглядаються як їх модифікації. Крім того є й інші підходи. Найпоширенішою є класифікація, відповідно до якої всі режими поділяються на:*

тоталітарні;*

авторитарні;*

демократичні.

Також виокремлюють ще кілька проміжних або перехідних типів.

Тоталітарний режим. Його назва походить від латинського totalis – весь, повний, ЦІЛИЙ. Характеризується тим, що вся влада зосереджена в руках якої-небудь однієї групи (зазвичай партії), яка знищила в країні демократичні свободи та можливості виникнення політичної опозиції, повністю підкорила життя суспільства своїм інтересам і зберігає свою владу завдяки насильству, військово-поліцейському терору Й духовному поневоленню населення.

Термін "тоталітаризм" виник у 20-ті роки XX ст. Автором його був Б. Муссоліні. Поява терміна пов'язана із зародженням фашизму, який його теоретики назвали "тотальною концепцією життя". Супротивники фашизму взяли цей термін на озброєння, надавши йому протилежного змісту. Поступово він був запозичений багатьма мовами. Спочатку його використовували тільки для позначення фашизму, у 30-ті роки почали застосовувати щодо СРСР та інших країв соціалізму.

Тоталітарний режим, як жодний інший, особливо складний для розуміння. Важко навіть відразу відповістити на запитання, через які характеристики його легше описати: через зміни, що відбуваються в політичній системі суспільства, або через його психологічні прояви. Особливий характер цього режиму виявився й у тому, що саме художня література (Б. Замятін, Б. Платонов, С. Керстер, Дж. Оруелл, О. Солженіцин) дала можливість показати у всій повноті не лише політичні процеси, що відбуваються в суспільстві за цього режиму, а й психологічне переродження суспільства, що часом важко описати сухою мовою наукових категорій.

Характер і міра здійснення влади. Загальний контроль і насильство. Влада контролює всі сфери життєдіяльності суспільства: економіку, культуру, релігію, приватне життя громадян, включаючи мотиви їхніх учинків. У суспільстві зникає грань між політичним і неполітичним життям, усе стає політикою.

Формування влади. Формування влади відбувається бюрократичним способом, закритими від суспільства каналами. Влада оточена "ореолом таємниці" і недоступна для контролю з боку суспільства, немає механізму її наступності.

Ставлення людей до влади. Суспільство повністю відчужене від влади, але не усвідомлює цього. У політичній свідомості формується уявлення про "злиття суспільства з владою".

Роль ідеології в суспільстві. Загальна регламентація життя здійснюється через ідеологію, що перетворюється на своєрідну світську форму релігії. Цей режим часто так образно й визначають – "ідеологія при владі". Тоталітарна ідеологія встановлює свою монополію у всіх сферах. Як правило, роль ідеології полягає в тому, щоб розкритикувати старе суспільство або певний уряд, сформувати уявлення про "світле майбутнє", дати рекомендації, як цього майбутнього досягти. Тоталітарна ідеологія проголошує загальну перебудову суспільства на основі нових цінностей. Ідеологією керує партія, що здійснює контроль за умонастроєм суспільства, процесом