права (Г. Гуго, Ф. Савіньї, Г. Пух-та) доводить, що природне право тотожне позитивному, а останнє — не тільки право, яке породжується державою. Законодавча державна влада лише систематизує, доповнює те право, яке виникає стихійно в результаті діяльності людей.
Тому право у своєму історичному розвитку проходило два послідовних етапи:*
у формі звичаїв (звичаєве право);*
У формі матеріалу для опрацювання його законодавцем (позитивне право).
Будь-яке право не може функціонувати, якщо воно відірване від історичного розвитку суспільства. Таке твердження в цілому є позитивним. Недолік цієї теорії в тому, що перебільшено роль правових звичаїв.
3. Концепція позитивізму (Д. Остін, К. Берг, М. Коркунов, Г. Шершеневич) закликає до вивчення лише позитивного права — його оцінки та критики, неможливості пізнання сутності права, опису та систематизації норм права, формального їх аналізу.
Представники позитивізму вважають, що право є сукупністю норм, поданих об'єктивно, які не потребують ідеологічного обґрунтування. Тому роль права в суспільстві полягає в забезпеченні соціального компромісу. Вихідним елементом права є його норми, що розглядаються як назавжди встановлені догми, а його єдиним джерелом — державна влада, наділена примусовою силою.
4. Теорія нормативізму (Г. Кельзен) яка виникла в результаті подальшого розвитку позитивізму доводить, що юридична наука повинна займатися формою права, а не його змістом, обмежуючи себе лише вивченням норм права, його елементів та структури. Вона не повинна вивчати ідеологічні, ціннісні аспекти права, моральні та політичні його оцінки. Тому за цією теорією право — це сукупність правил поведінки, які регулюють суспільні відносини з погляду належного і сущого, незалежно від реального життя.
Захищається так звана "багатоступінчастість" у праві, сутність якої у тому, що вищі норми є базою для нижчих, ступінь яких утворюють індивідуальні норми, що створюються судом та органами управління.
У цій теорії позитивним є те, що такий підхід дає змогу створити і вдосконалити систему законодавства, а негативним — нехтування природними та моральними аспектами в праві.
5. Соціологічна концепція (Є. Ерліх) доводить, що право корениться не в законах, а в суспільстві, тому його джерело слід шукати в поведінці людей, які реалізують право. Отже, перевага віддається судовій та адміністративній правотворчості (ідея "живого права").
У сучасній юридичній науці ця концепція представлена в основному гарвардською школою права (Р. Паунд) і "реалістами" (Д. Франк, К. Левелін, М. Коген), які вивчають право в тісному зв'язку та взаємодії із суспільством і оголошують його головним інструментом соціального компромісу (право функціонує з метою забезпечення загальної єдності). Тому реальне право — це право, що створюється в процесі практичної діяльності суддів і посадових осіб.
6. Психологічна школа права (Л. Петражицький, Г. Тард, Л. Кнапп) вважає, що джерелом права є переживання та емоції людини, тому воно розглядається в декількох аспектах:*
як право офіційне — засновується державною владою;*
як право неофіційне — право взагалі, груп, спільнот;*
як позитивне право — викладене в кодексах, законах тощо;*
як інтуїтивне право — складається у психіці індивіда як результат його самовизначення в суспільстві.
Головним є інтуїтивне право, яке є динамічним та завжди виражає інтереси людини. Воно визначається критерієм оцінки позитивного права.
Позитивним у цій теорії є те, що вона враховує психологічні особливості людей, роль правосвідомості у правовому регулюванні суспільних відносин, негативним — те, що ця теорія відірвана від об'єктивної реальності.
7. Теорія інтегративної юриспруденції пов'язується з ім'ям Д. Холла. Суть її полягає у спробі поєднати окремі елементи теорії природного права, позитивізму та соціологічної школи, створивши тим самим нову школу права, яка б відповідала духові часу. Згідно з таким підходом уся структура права одночасно перебуває як у стані статики — норми права, так і в стані динаміки — правові відносини. Джерелами права є і законодавча діяльність держави, і правотворча діяльність суду.