Найбільші за суспільним значенням реформи соціального страхування, пенсійної системи та реформування у системі надання пільг населенню України.

Реформування соціального страхування вже висвітлювалося у розділі І. Тут слід додати, що тривалий час в Україні обговорюється питання про запровадження єдиного соціального внеску, а також про прийняття закону про медичне страхування. Ці питання пов’язані між собою. Без прийняття закону про загальнообов’язкове державне медичне страхування система соціального страхування не буде завершеною, отже, не може бути оптимально вирішене питання про єдиний соціальний внесок, його розподіл та управління цією справою. Що ж стосується медичного страхування, проблема полягає в тому, на яких концептуальних засадах воно має упроваджуватися – на засадах загальнообов’язкового державного соціального страхування, яке, у свою чергу, є однією з основних організаційно-правових форм системи соціального захисту в державі, загальнодержавної обов’язковості та державного гарантування, чи на цивільних засадах, які характеризуються рівністю та дис-позитивністю. Ця суперечка є однією з основних, через яку згаданий закон тривалий час не може набрати необхідну кількість голосів у Верховній Раді України. Правові проблеми медичного страхування вимагають спеціального розгляду.

Пенсійна реформа в Україні є основною у сфері соціального захисту, оскільки зачіпає практично все населення. До 1 січня 2004 р. в Україні діяла повністю державна система пенсійного забезпечення, яка в основі своїй мала базовий Закон України "Про пенсійне забезпечення", ухвалений Верховною Радою України 5 листопада 1991 р.

Серед недоліків раніше чинної пенсійної системи фахівці називали невиправдану значну диференціацію (пільговість), яка проявлялася в особливих умовах пенсійного забезпечення для значної кількості категорій населення. Ці умови стосувалися зниження пенсійного віку, зменшення тривалості трудового стажу, підвищення граничного розміру пенсій. Такі пільгові умови призвели до того, що розміри призначених пенсій були у 10–15 разів вищі за ті, що призначалися за основним Законом. Таким чином порушувався принцип соціальної справедливості. При цьому спостерігалося зростання числа пенсіонерів, які мали право на дострокове призначення пенсії. Якщо у 1971 р. достроково було надано пенсію 7% пенсіонерів, у 1990 р. – 15, то у 1997 р. ця цифра становила 28%.

Пенсійна система в Україні не забезпечувала необхідний розмір пенсій. З 1 липня 2003 р. було встановлено мінімальну пенсію за віком – 50 грн. Згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 5 липня 1991 р. діяло загальне правило, що пенсія за віком не може перевищувати розміру трьох мінімальних пенсій, отже, максимальна пенсія за віком дорівнювала 150 грн. (більше 28 дол.). Таким чином, навіть максимальна трудова пенсія не досягала не лише прожиткового мінімуму, а й межі злиденності – за міжнародними стандартами – 1 долар в день на особу. Розмір середньої пенсії у 2002 р. становив 40% прожиткового мінімуму для непрацездатних. Розмір соціальної пенсії, що призначалася непрацездатним особам, які не мали права на трудову пенсію за Законом України "Про пенсійне забезпечення", становив 17 грн. 70 коп. Це свідчило, що український "соціал" становив лише З дол. і 32 центи на місяць.

Таким чином, необхідність проведення пенсійної реформи стала нагальною проблемою.

Основами законодавства про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 р. було передбачено у системі соціального страхування його окремий вид – пенсійне страхування. Тривалий час законопроекти про пенсійне страхування розроблялися й обговорювалися у Верховній Раді України. Зрештою з’ясувалося, що найбільш радикальні пропозиції щодо збільшення пенсійного віку та відміни пенсійних пільг не знайдуть підтримки.

9 липня 2003 р. Верховна Рада прийняла два пенсійних закони – "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" та "Про недержавне пенсійне забезпечення", – які мають докорінно змінити систему пенсійного забезпечення та привести її у відповідність до міжнародних стандартів і досвіду розвинених країн з ринковою економікою. Ці Закони набули чинності з 1 січня 2004 р.

Основні новели у реформуванні пенсійної системи України такі.

В Україні згаданими законами запроваджено нову пенсійну систему. Якщо за попереднім законодавством пенсія надходила з одного джерела і становила державну пенсію у вигляді твердого відсотка заробітку залежно від стажу роботи, але, за загальним правилом, не більше 75 відсотків від середнього заробітку особи, то нова пенсійна система складається з трьох рівнів: перший рівень – солідарна система, другий рівень – накопичувальна система, третій рівень – система недержавного пенсійного забезпечення. Отже, пенсія особи має складатися з трьох частин, кошти для кожної структурної частини накопичуються, а виплати здійснюються за спеціальними умовами.

Суттєво посилено страхові засади нової пенсійної системи. Зокрема визначено механізм обчислення та сплати страхових внесків на пенсійне страхування. Замінено трудовий стаж на страховий стаж, який є однією з обов’язкових умов призначення пенсій за загальнообов’язковим державним пенсійним страхуванням. При цьому страховим стажем визначено період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі, не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (сума коштів, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір страхового внеску, встановлених Законом на день отримання заробітної плати (доходу). Визначено страхувальників, які мають сплачувати страхові внески за застрахованих осіб, у тому числі роботодавців усіх видів, військові частини та органи, що виплачують заробітну плату (винагороду), грошове забезпечення, допомогу, а також Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання України – для працюючих осіб, за яких роботодавець сплачує внески в сумі, меншій, ніж сума внеску із заробітку, який потерпілий мав до ушкодження здоров’я тощо.

Суттєво реформовано солідарну пенсійну систему. Зокрема встановлено новий механізм залежності розміру пенсії і тривалості страхового стажу та розміру заробітку. При цьому знято максимальне обмеження розміру пенсій.

Встановлено новий механізм обчислення страхового стажу із введенням коефіцієнта страхового стажу, при цьому величина оцінки одного року за період участі тільки у солідарній пенсійній системі є вищою, ніж за період участі в солідарній та накопичувальній пенсійних системах одночасно. Водночас не застосовується кратне обчислення страхового стажу (яке раніше застосовувалося при обчисленні трудового стажу у певних випадках).

Збережено раніше встановлений в Україні пенсійний вік – для чоловіків – 60 років, для жінок – 55 років. Визначено мінімальний страховий стаж, який дає право на призначення пенсії за віком у солідарній системі – п’ять років.

Встановлено мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок – 20 років страхового стажу у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного Законом. Цим реалізовано конституційну гарантію, встановлену у ст. 46 Конституції України, – пенсії та соціальні виплати, які є основним джерелом існування особи, мають бути не менше прожиткового мінімуму.

Встановлено новий механізм обчислення заробітку для нарахування пенсії з урахуванням коефіцієнта заробітної плати, який враховує не тільки суму заробітної плати (доходу) особи, з якої сплачено страхові внески, а й середню заробітну плату працівників, зайнятих у галузях економіки України, за місяць, за який розраховується коефіцієнт заробітної плати. Визначено виплати (доходи), що враховуються в заробітну плату застрахованої особи для обчислення пенсії. До заробітної плати для обчислення пенсії враховуються суми виплат (доходу), з яких були фактично обчислені та сплачені страхові внески до Пенсійного фонду в межах встановленої законодавством максимальної величини заробітку, з якого сплачуються страхові внески. Ця величина становить з 1 червня 2003 р. – 2660 грн., а з 1 січня 2005 р. – 4100 грн.

Новелою є те, що за новим законодавством пенсійна система включає тільки пенсійні виплати. Надбавки, підвищення і доплати до пенсій виведені із пенсійної системи у систему державної соціальної допомоги та додаткового соціального захисту із визначенням відповідних джерел (державний та комунальний бюджети або інші джерела). Такий підхід забезпечує можливість Пенсійному фонду України звільнитися від фінансування виплат, які не входять до його зобов’язань.

У загальному відсутні пільги щодо пенсійного забезпечення. Тимчасово збережено пільги окремим категоріям осіб на умовах раніше чинного законодавства.

Нова пенсійна система не передбачає виплати соціальних пенсій. Нині вони переведені у систему державної соціальної допомоги.

Одним із завдань пенсійної реформи була уніфікація умов призначення пенсій. Спочатку передбачалося регулювання пенсійних відносин за одним законом і загальними правилами. Однак ухвалити пенсійний закон у такій редакції і забезпечити єдині умови для призначення пенсії не вдалося.

На сьогодні відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні регулюються такими законами та підзаконними нормативно-правовими актами: законами України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", який є базовим для механізму обчислення розміру пенсій та страхового стажу (за деякими винятками), "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про державну службу", "Про Національний банк України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах