Співпраця органів та установ виконання покарань з іншими державними та недержавними організаціями

План

1. Співпраця органів та установ виконання покарань з іншими державними та недержавними організаціями

2. Персонал органів та установ виконання покарань

3. Організація підготовки, перепідготовки і професійного навчання персоналу органів та установ виконання покарань

Діяльність органів і установ, які виконують кримінальні покарання, тісно пов'язана з роботою органів, які здійснюють досудове розслідування (дізнання, слідство), прокуратури та суду. Це обумовлюється тим, що діяльність всіх перелічених органів підпорядкована одній головній меті - забезпеченню ефективної боротьби зі злочинністю. Беззаперечним є той факт, що чим більш успішною буде діяльність одного органу, тим більш успішно виконуватимуть покладені на них завдання інші органи, які здійснюють боротьбу зі злочинністю.

Органи та установи виконання покарань тісно співпрацюють з органами дізнання та досудового слідства. Однією з форм їхньої співпраці є спрямована на профілактику злочинності, а також своєчасний і повний обмін інформацією щодо причин і умов, що сприяли вчиненню злочинів засудженими як під час відбування покарання, так і після звільнення їх з кримінально-виконавчих установ та закінчення строку покарань, що не пов'язані з позбавленням волі.

Така інформація може бути використана адміністраціями кримінально-виконавчих установ та кримінально-виконавчими інспекціями для усунення існуючих недоліків у їхній оперативно-службовій та виробничо-господарській діяльності. Органи розслідування надають інформацію про особу, яку було отримано під час розслідування кримінальних справ і яка може бути успішно використана адміністрацією кримінально-виконавчих установ для організації соціально-психологічної роботи із засудженими, тому, що дані, які містяться в особових справах засуджених (арештованих), є явно недостатніми та обмежуються лише анкетними даними та деякими іншими.

Органи розслідування можуть надати відомості про минулу злочинну діяльність засудженого, про виявлені під час розслідування окремі риси його характеру, дані, що характеризують поведінку засудженого до арешту в побуті та на виробництві, під час проведення розслідування та ін. В свою чергу, адміністрація кримінально-виконавчих установ у процесі здійснення соціально-психологічної роботи із засудженими під час відбування покарання глибоко вивчає особу засудженого і вся отримана інформація фіксується в індивідуальних програмах соціально-психологічної роботи із засудженими, які після звільнення засуджених з установ зберігаються в їх особових справах.

Надання отриманої про особу засудженого інформації органам досудового розслідування в разі вчинення ним злочину, як під час відбування покарання, так і після звільнення з установи, може значно сприяти слідчому в процесі розслідування кримінальної справи про такий злочин. Крім цього, адміністрація кримінально-виконавчих установ сприяє органам розслідування у розкритті раніше нерозкритих злочинів, що були вчинені особами, які відбувають покарання.

Зазначена робота здійснюється як шляхом проведення опера-тивно-розшукових заходів, так і шляхом переконання засуджених про доцільність явки з повинною. Діяльність органів і установ виконання покарань нерозривно пов 'язана із діяльністю судів. Вже під час судового розгляду кримінальної справи суд здійснює виховний вплив на підсудного, чим створює підґрунтя для успішної соціально-психологічної роботи із засудженим під час відбування покарання.

Саме суд встановлює вид і розмір кримінального покарання засудженому, від справедливості і доцільності якого залежить ефективність застосування до засудженого основних засобів виправлення і ресоціалізації. При розгляді справ про злочини, вчинені засудженими під час відбування покарання, суд може виявити причини і умови, що сприяли вчиненню цих діянь, і винести окрему ухвалу в адресу органів і установ виконання покарань щодо їх усунення, що буде сприяти підвищенню ефективності роботи цих органів.

На суд покладається обов'язок здійснення контролю за виконанням вироку. Відповідно до ч. 2 ст. 91 КВК України, адміністрація виправної колонії протягом трьох діб після прибуття засудженого до установи повинна повідомити суд, який постановив вирок про приведення його до виконання і про місце відбування покарання засудженим.

Лише суд на підставі матеріалів, наданих адміністраціями установ та органами кримінально-виконавчої інспекції, вирішує питання про застосування до засуджених амністії, умовнодострокове звільнення, заміну невідбутної частини покарання більш м'яким, звільнення засуджених від подальшого відбування через хворобу, звільнення від подальшого відбування покарання жінок, які стали вагітними або народили дітей під час відбування покарання.

В організації співпраці органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю, важлива роль належить прокуратурі, що координує діяльність правоохоронних органів і здійснює нагляд за дотриманням законності органами та установами виконання покарань під час виконання вироків судів в кримінальних справах.

Також налагоджено тісну співпраця органів та установ виконання покарань з органами внутрішніх справ за місцем проживання засуджених, які були звільнені з місць позбавлення волі, особливо у випадках встановлення за окремими їх категоріями адміністративного нагляду. Так, за 3 місяці до звільнення засудженого з кримінально-виконавчої установи, адміністрацією цієї установи направляється відповідне повідомлення до територіального органу внутрішніх справ за обраним засудженим, місцем проживання для попереднього вирішення питань його побутового та трудового влаштування.

Отримавши таке повідомлення, органи внутрішніх справ попередньо вивчають це питання і направляють до адміністрації установ відповідь про можливість побутового та трудового влаштування засудженого після його звільнення. Крім того, адміністрація установи безпосередньо за 20 днів до звільнення засудженого повторно інформує територіальний орган внутрішніх справ про те, що засуджений після звільнення прибуде до обраного ним місця проживання. Після прибуття засудженого до обраного місця проживання органи внутрішніх справ інформують адміністрацію установ про його постановку на облік та результати побутового влаштування.

При виконанні кримінально-виконавчою інспекцією ряду покарань, не пов'язаних із позбавленням волі, - виправних робіт, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадських робіт - проведення індивідуально-профілактичної роботи із засудженими за місцем їх проживання покладається чинним кримінально-виконавчим законодавством на територіальні органи внутрішніх справ. У таких випадках мету покарання може бути успішно досягнуто тільки за умови тісної співпраці між кримінально-виконавчою інспекцією та службою дільничних інспекторів міліції.

Порядок організації та здійснення співпраці між органами і установами ДДУПВП та територіальними органами внутрішніх справ регламентуються спільними міжвідомчими нормативно-правовими актами (як правило, наказами) Департаменту та МВС України.

Форми співпраці між установами і органами виконання покарань та органами внутрішніх справ не вичерпуються лише наведеними вище. Вони не є постійними, а змінюються, удосконалюються під впливом динамічних змін у соціально-економічній, політичній, духовній та інших сферах життя суспільства. Безперечним є тільки те, що досягнення мети кримінального покарання неможливе без найтіснішої співпраці установ і органів виконання покарань з іншими інститутами держави і суспільства в цілому.

З урахуванням викладеного, підкреслюючи важливість співпраці органів та установ виконання покарань з іншими державними та недержавними організаціями, можна зробити висновок, що така співпраця буде корисною для досягнення мети покарання винної особи у вчиненні злочину та її виправлення і ресоціалізації.

Персонал органів та установ виконання покарань

Важливою складовою процесу вдосконалення діяльності будь-якого органу, установи чи навчального закладу є наявність кваліфікованих, компетентних, грамотних, ерудованих, професійно підготовлених працівників, спроможних на високому організаційному рівні виконувати поставлені перед конкретним підрозділом завдання.

У зв'язку з певними причинами: доволі низьким рівнем заробітної плати, що особливо відчувається в обласних та районних центрах, де розташовані установи, проблемами у застосуванні норм права та соціального захисту, медичному обслуговуванні та забезпеченні житлом працівників кримінально-виконавчої системи, перед працівниками кадрових апаратів постають об'єктивні труднощі у процесі добору кадрів.

Оздоровлення українського суспільства неможливе без вирішення проблем реформування Державної кримінально-виконавчої служби України, на утриманні якої сьогодні лише в місцях позбавлення волі перебуває приблизно 167,3 тис. осіб. Україна у прагненні стати повноцінним членом європейського співтовариства велику увагу приділяє реформуванню кримінально-виконавчої служби. Найважливішим фактором ефективності реформування, модернізації, наближення до європейських і світових стандартів діяльності будь-якої галузі, в тому числі й правоохоронної, є люди, які в ній працюють.

Необхідно зазначити, що проблема надзвичайно актуальна. Шляхи її розв'язання лежать у двох площинах: кількісній та якісній. Але доводиться визнати, що кількісний і якісний кадровий потенціал системи не повною мірою задовольняє сучасні вимоги виконання кримінальних покарань.

По-перше, спостерігається постійний відтік кадрів з системи, оскільки престиж професії надзвичайно низький, адже особливої моральної чи матеріальної зацікавленості в роботі із засудженими не має. Закономірно, що установа виконання покарань не створює сприятливу морально-духовну атмосферу особистості. І для кожного пересічного громадянина зрозумілі слова працівників установ виконання покарань про те, що вони, забезпечуючи визначене їм державою завдання ізоляції злочинців, фактично разом із ними відбувають покарання.

Проведене дослідження у Білоцерківському училищі професійної підготовки працівників кримінально-виконавчої системи щодо професійного вигорання співробітників системи за методикою В. В. Бойка показало, що майже 13,5% працівників мають психосоматичні і психовегетативні порушення, частина їх перебуває у стані емоційної та особистісної відгородженості, тобто деперсоналізації.

Працівники установ виконання покарань щоденно витримують значні моральні й фізичні навантаження. Більшість із них працює в умовах подвійного навантаження має ненормований робочий день, тиждень, часто без вихідних днів, оскільки доводиться "перекривати" тимчасово незаповнені вакантні посади.

По-друге, значна частина працюючих в