Склад правових відносин

План

1. Суб'єкти правових відносин. Поняття та структура правосуб'єктності

2. Фізичні особи як суб'єкти правових відносин

3. Колективні суб'єкти правових відносин

4. Держава як суб'єкт правових відносин

5. Зміст правових відносин (фактичний, юридичний)

6. Поняття та зміст суб'єктивного права

7. Поняття та зміст юридичного обов'язку

8. Поняття та види об'єктів правових відносин

9. Поняття та види юридичних фактів

Елементи правових відносин такі:

Суб'єкти правовідносин — це особи, що беруть участь у правовідносинах (не менше двох). Вони повинні володіти особливою юридичною властивістю — правосуб'єктністю, тобто правоздатністю, дієздатністю та деліктоздатністю.

Правоздатність — це передбачена нормами права здатність суб'єкта мати суб'єктивні права та юридичні обов'язки.

Дієздатність — це передбачена нормами права здатність суб'єкта самостійно, особистими діями набувати суб'єктивні права та юридичні обов'язки.

Деліктоздатність — це здатність суб'єкта нести юридичну відповідальність за невиконання обов'язків або за вчинення різних правопорушень.

Суб'єктами правовідносин можуть бути індивіди (фізичні особи) та колективи (юридичні особи, у тому числі держава).

Об'єкт правовідносин — це матеріальні або духовні цінності, особисті або соціальні блага, з приводу яких суб'єкти вступають у правовідносини, здійснюють свої суб'єктивні права та юридичні обов'язки.

Об'єктами правовідносин можуть бути предмети матеріального характеру, послуги виробничого та невиробничого характеру, продукти духовної та інтелектуальної творчості, особисті немайнові блага людини.

Зміст правовідносин — це зафіксовані в нормах права суб'єктивні права та юридичні обов'язки учасників правовідносин.

Суб'єктивне право — це передбачена нормами права міра можливої поведінки, що належить уповноваженій особі для задоволення її інтересів та потреб і яка забезпечується відповідними юридичними обов'язками інших (зобов'язаних) осіб.

Юридичний обов'язок — це передбачена нормами права міра необхідної поведінки, яку зобов'язана особа повинна здійснювати в інтересах уповноваженої сторони.

Суб'єктивні права та юридичні обов'язки тісно взаємопов'язані, взаємозалежні та взаємозумовлені, завдяки цьому між суб'єктами і виникає зв'язок, тобто правовідносини.

Суб'єкти правових відносин. Поняття та структура правосуб'єктності

Суб'єкти правовідносин — це індивідуальні чи колективні суб'єкти права, які беруть участь у конкретних правовідносинах, реалізують свої суб'єктивні права та юридичні обов'язки.

Види суб'єктів правовідносин:

1. Індивідуальні суб'єкти (фізичні особи): громадяни держави; іноземні громадяни; особи без громадянства (апатриди); громадяни двох або більше держав (біпатриди).

2. Колективні суб'єкти (організації): держава, її органи, підприємства та установи; державні утворення, адміністративно-територіальні одиниці; органи місцевого самоврядування; об'єднання громадян (партії, профспілки та ін.); комерційні організації; соціальні спільноти (народ, нація, етнічні групи та ін.).

Для того щоб бути учасником правовідносин, індивід або колектив повинні мати правосуб'єктність.

Правосуб'єктність (праводієздатність) — це здатність бути суб'єктом права.

Складовими правосуб'єктності є правоздатність, дієздатність та деліктоздатність.

Правоздатність — це передбачена нормами права здатність мати суб'єктивні права та виконувати юридичні обов'язки.

Є загальна (здатність мати будь-які права та обов'язки, що передбачені законодавством), галузева (здатність бути носієм прав та обов'язків у тій чи іншій галузі права) та спеціальна (професійна) правоздатність.

Правоздатність індивідів виникає з моменту народження та припиняється з настанням біологічної смерті. Жодна особа не може бути обмежена в правоздатності.

Правоздатність організацій виникає з моменту реєстрації статуту, положення в органах влади або з моменту видання компетентним органом акта про їх створення (якщо такі організації діють на основі загального положення про такого роду організації).

Дієздатність — це передбачена нормами права здатність особистими діями набувати юридичних прав та обов'язків.

Існує повна, неповна, часткова та обмежена дієздатність. Повністю недієздатними за рішенням суду визнаються особи, що мають тяжкі психічні захворювання.

Дієздатність у фізичних осіб виникає з моменту досягнення ними визначеного законодавством віку або настання певних обставин (укладення шлюбу, влаштування на роботу за контрактом).

Правоздатність і дієздатність у колективних суб'єктів виникають і припиняються одночасно.

Деліктоздатність — це здатність суб'єкта нести юридичну відповідальність за невиконання обов'язків або за вчинення різних правопорушень.

У ряді випадків деліктоздатності передує настання повної дієздатності. Наприклад, до кримінальної відповідальності можуть притягуватися особи, яким на момент учинення злочину виповнилося 16 років, а певних видів злочину — 14 років. Цікаво, що, ще не досягнувши повної дієздатності, такі особи є деліктоздатними.

Передумовою деліктоздатності є осудність особи, тобто здатність у момент учинення правопорушення розуміти характер своїх дій та керувати ними.

Фізичні особи як суб'єкти правових відносин

До індивідуальних суб'єктів правовідносин відносять фізичних осіб, тобто громадян (індивідів), які мають громадянство певної країни; іноземних громадян; осіб без громадянства (апатридів); громадян двох або більше держав (біпатридів).

Правосуб'єктність фізичних осіб — це передбачена нормами права здатність бути учасниками правовідносин.

У міжнародних документах про права людини (ст. 6 Загальної декларації прав людини, ст.16 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права) проголошується, що кожна людина, де б вона не перебувала, має право на визнання її правосуб'єктності.

Правоздатність у фізичних осіб виникає з моменту народження особи та припиняється з її смертю. Правоздатність — це не кількісне вираження прав суб'єкта, а постійний громадський стан особи, не саме володіння правами, а здатність володіти правами.

Вік, психічний та фізичний стан громадянина не впливають на його правоздатність. Вона є однаковою для всіх фізичних осіб, незалежно від статі, національності, походження, майнового стану, віросповідання та ін.

Дієздатність на відміну від правоздатності, залежить від віку, фізичного стану та інших особистих якостей людини, які з'являються у неї в процесі розумового, фізичного та соціального розвитку.

Як правило, у більшості галузей права дієздатність і правоздатність збігаються, вони не розділені в часі, крім цивільного (частково-сімейного) права.

У цивільному праві є градація різних ступенів дієздатності:*

повна дієздатність — настає з моменту повноліття, тобто з 18 років;*

неповна дієздатність — з 14 до 18 років. Законодавством передбачено можливість надання неповнолітній особі повної дієздатності, якщо вона: 1) зареєструвала шлюб; 2) записана матір'ю або батьком дитини; 3) досягла 16 років і працює за трудовим договором або займається підприємницькою діяльністю;*

часткова дієздатність — до 14 років;*

обмежена дієздатність, що означає:—

обмеження прав і свобод людини і громадянина законом передбачене тією чи іншого мірою, якою це необхідно для захисту основ конституційного устрою, моральності, здоров'я, прав та законних інтересів інших осіб, забезпечення оборони і безпеки країни. Над фізичною особою, дієздатність якої обмежена, встановлюється піклування;—

обмеження дієздатності можливе за рішенням суду, якщо особа зловживає спиртними напоями чи наркотичними засобами і тим ставить себе чи свою сім'ю у скрутне матеріальне становище;—

суд може обмежити дієздатність фізичної особи, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними;*

абсолютна недієздатність — фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Над недієздатною особою встановлюється опіка. Така особа не має права вчиняти будь-якого правочину.

Деліктоздатність — це передбачена нормами права здатність нести відповідальність за скоєне правопорушення. У деяких випадках деліктоздатними визнаються особи, які ще не досягли повної дієздатності.

Правосуб'єктність фізичних осіб може бути загальною, спеціальною, індивідуальною.

Колективні суб'єкти правових відносин

Серед колективних суб'єктів правових відносин виділяють державні органи, підприємства та установи; суспільні, кооперативні, комерційні організації; промислові та сільськогосподарські підприємства; іноземні фірми, банки, підприємства; церкву та її релігійні общини, конфесії; адміністративно-територіальні одиниці, виборчі округи та ін.

Колективні суб'єкти виступають суб'єктами правових відносин у таких випадках:*

коли реалізують свої владні повноваження;*

коли беруть участь у соціально-політичному житті суспільства та держави;*

коли здійснюють господарську, виробничу діяльність.

Правосуб'єктність колективних суб'єктів (організацій) має спеціальний характер і відповідає меті, заради якої створені ці організації.

Державні організації (підприємства та установи) і суспільні утворення (комерційні організації, суспільні об'єднання, релігійні організації та інші) вступають у правові відносини зазвичай як юридичні особи.

Юридична особа — це організація, створена і зареєстрована в установленому законом порядку. Юридична особа наділяється правоздатністю, деліктоздатністю, правом бути позивачем та відповідачем у суді, арбітражі чи третейському суді. Вона має відокремлене майно, може від свого імені набувати майнових та особистих немайнових прав і виконувати обов'язки.

Ознаки юридичної особи:*

наявність організаційної єдності: має чітку внутрішню структуру, органи управління та відповідні підрозділи для виконання завдань і функцій, закріплених у статуті; має реквізити, затверджені під час реєстрації в державних органах (статут, печатка та ін.);*

наявність майна, що перебуває в її розпорядженні (чи у власності), відокремленість цього майна від майна її членів та засновників (самостійний баланс);*

цільове призначення — не може бути використана в інших цілях: комерційна організація створюється для підприємницької діяльності;*

можливість набуття прав та виконання обов'язків від свого імені — вона не зобов'язана звертатися за дозволом до вищої інстанції;*

можливість бути позивачем та відповідачем у суді;*

зобов'язання нести самостійну майнову відповідальність.

Залежно від порядку створення юридичні особи поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права (створюються розпорядчим актом органу виконавчої влади, глави держави або органу місцевого самоврядування). Юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах.

Товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників). Товариства поділяються на підприємницькі (здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та подальшого його розподілу між учасниками) та непідприемницькі (не мають на