Юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації. Ліквідація відбувається за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, у тому числі у зв'язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами. Юридична особа також ліквідується за рішенням суду про визнання судом недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, установлених законом.

Правосуб'єктність юридичних осіб визначається компетенцією, яка полягає в праві у певних межах вести професійну діяльність. В умовах трансформації суспільства до ринкових відносин усталені погляди про повний збіг правоздатності та дієздатності юридичної особи себе не виправдовують. Виявляється, що юридична особа не завжди може користуватися тими правами, що їй належать. Дієздатність юридичної особи може змінюватися без зміни її правоздатності. Отже, правоздатність і дієздатність юридичної особи як суб'єкта правовідносин повністю не збігаються, але це виступає лише як виняток із загального правила.

Компетенція державних органів має спеціальний характер і не є рівною для всіх органів держави. Порядок установлення та обсяг компетенції залежить від того, до якої ланки державного апарату належить державний орган. Тому правовий статус державних органів обмежується тими цілями та завданнями, для яких вони утворюються.

Держава як суб'єкт правових відносин

Держава — не звичайний вид юридичної особи. Це особливий суб'єкт правовідносин (так вважали ще римські юристи). Ці особливості проявляються в тому, що:*

держава не має ні правоздатності, ні дієздатності (на відміну від фізичних та юридичних осіб);*

вона не має й спеціальної компетенції (на відміну від інших колективних суб'єктів);*

саме держава встановлює та формулює завдання, принципи та цілі власної діяльності, а також визначає права й обов'язки громадян та інших суб'єктів;*

лише вона має право самостійно визначати для себе коло обов'язків та предмет ведення;*

лише вона офіційно представляє суспільство як усередині країни, так і за її межами — у взаємовідносинах з іншими державами.

Держава має загальний і конкретний правовий статус, який реалізується за допомогою двох систем: системою внутрішньодержавного права та системою міжнародного права.

Загальний статус у системі внутрішньодержавного права визначається нормами (правами і обов'язками) конституції, а в системі міжнародного права — нормами (правами й обов'язками) міжнародної спільноти, які є однаковими для всіх її членів. При цьому кожна держава не тільки володіє правами й обов'язками, встановленими міжнародним правом, але й створює міжнародно-правові норми та принципи. Тому кожна держава має загальний міжнародно-правовий статус.

Конкретний правовий статус держави залежить від тих конкретних різноманітних правовідносин, учасником яких є держава як усередині країни, так і на міжнародній арені.

Держава як організація всього суспільства покликана висловлювати публічні, загальні інтереси і, отже, діяти на основі норм публічного права.

За межами та всередині країни держава є важливим учасником таких публічних відносин:

1) міжнародно-правових — укладає двосторонні та багатосторонні договори на основі норм публічного міжнародного права;

2) конституційно-правових — надання національного громадянства, нагородження громадянина державною нагородою чи присвоєння йому почесного звання;

3) кримінально-правових — здійснює боротьбу зі злочинністю ім'ям держави тощо.

Таким чином, держава через державну владу виступає як владний суб'єкт правовідносин.

Держава виступає і як суб'єкт правовідносин на основі норм приватного права:*

міжнародних — укладає договори на основі норм міжнародного приватного права;*

внутрішніх цивільно-правових — випускає державну позику; приймає передачу спадщини на користь держави.

У сфері приватноправових відносин держава є рівноправним учасником і не має ніяких пільг чи переваг.

Держава управляє певною часткою власності, яка не закріплена за окремими державними організаціями та установами, а належить суспільству в цілому. Ця частка державного майна та кошти державного бюджету становлять державну казну країни. Тому в приватноправових відносинах виступає не держава в цілому в єдності своїх функцій та органів, а держава як загальнодержавна казна у вигляді своїх фінансових організацій, що діють у певній галузі комерційної, господарської діяльності.

Визначеність та стабільність правового статусу держави, який регулюється нормами внутрішньодержавного права, позитивно впливає на її міжнародно-правовий статус, підвищує її авторитет та відкриває широкі можливості для співробітництва з іншими державами.

Зміст правових відносин (фактичний, юридичний)

Правовідносини — це поєднання фактичних суспільних відносин і юридичних норм, тому розрізняють їх фактичний та юридичний зміст.

Фактичний (матеріальний) зміст правовідносин — це реально здійснювані учасниками правовідносин дії, спрямовані на реалізацію їх суб'єктивних прав та юридичних обов'язків.

Юридичний зміст правовідносин — це зафіксовані в нормах права суб'єктивні права та юридичні обов'язки їх учасників.

Правове регулювання здійснюється переважно через механізм реалізації правомочностей і юридичних обов'язків, саме цим воно відрізняється від будь-якого іншого нормативного регулювання. Права та обов'язки суб'єктів у межах окремо взятих правовідносин, які кореспондуються одне одному, становлять їх юридичний зміст.

Суб'єктивне право завжди належить уповноваженій особі, яка має певний інтерес: матеріальний, духовний, політичний, сімейний тощо. Можлива поведінка з реалізації певного інтересу становить зміст суб'єктивного права і заснована на бажанні уповноваженої особи. Межі бажаної поведінки чітко окреслені нормами позитивного права.

Юридичний обов'язок, як і суб'єктивне право, окреслений певними правовими нормами, тобто являє собою міру належної, необхідної поведінки. Вимагати виконання обов'язків поза встановленою мірою є порушенням закону.

Поняття та зміст суб'єктивного права

Суб'єктивне право — це передбачена нормами права міра можливої поведінки учасника правовідносин. Іншими словами, це міра поведінки, що належить уповноваженій особі для задоволення її інтересів та потреб і яка забезпечується відповідними юридичними обов'язками інших (зобов'язаних) осіб.

Ознаки суб'єктивного права:*

можливість певної поведінки;*

можливість, яка належить лише уповноваженому суб'єкту, яка надається для задоволення інтересів уповноваженої особи;*

наявне у правовідносинах;*

є мірою можливої поведінки, порушення якої вважається зловживанням правом;*

існує лише відповідно до юридичних обов'язків;*

встановлюється нормами права;*

забезпечується (гарантується) державою. Елементами суб'єктивного права є:

1) право на здійснення певних дій (право на власні дії);

2) право вимоги від зобов'язаної особи здійснити певні дії (право на чужі дії);

3) право звертатися до держави за захистом порушеного права (право на дії держави).

Поняття та зміст юридичного обов'язку

Юридичний обов'язок — це передбачена нормами права міра необхідної поведінки учасника правовідносин. Іншими словами, це міра належної поведінки зобов'язаної сторони в інтересах уповноваженої особи.

Ознаки юридичного обов'язку:*

необхідність певної поведінки;*

обов'язок, покладений лише на зобов'язану особу;*

покладається з метою задоволення інтересів уповноваженої особи;*

існує лише у правовідносинах;*

є мірою необхідної поведінки;*

існує тільки відповідно до суб'єктивного права;*

встановлюється нормами права;*

забезпечується (гарантується) державою. Структуру юридичного обов'язку становлять такі елементи:

1) необхідність здійснення або утримання від певних Дій;

2) необхідність виконання вимог уповноваженої сторони;

3) необхідність нести юридичну відповідальність у разі невиконання або неналежного виконання покладених зобов'язань.

Суб'єктивне право та юридичний обов'язок об'єднує те" що вони:

а) випливають з норм права;

б) забезпечуються державою;

в) існують у певних межах — це завжди міра поведінки.

Поняття та види об'єктів правових відносин

Різні суб'єкти вступають у правові відносини, насамперед, з метою задоволення певних своїх інтересів та потреб. Для досягнення поставленої мети суб'єкти, у межах правових відносин, шляхом реалізації своїх суб'єктивних прав та юридичних обов'язків здійснюють певні дії, чим досягається результат — об'єкт правовідносин.

Об'єкт правовідносин — це матеріальні або духовні цінності, особисті або соціальні блага, що служать задоволенню інтересів громадян та їх організацій, з приводу яких суб'єкти вступають у правовідносини та здійснюють свої суб'єктивні права та юридичні обов'язки.

Коло можливих об'єктів правовідносин визначається законом.

Розрізняють такі види об'єктів правовідносин:*

предмети матеріального світу — речі, засоби виробництва, предмети споживання; цінності (гроші, акції, векселі, облігації, цінні документи);*

продукти духовної та інтелектуальної творчості — твори літератури, образотворчого мистецтва, кіно, наукові твори;*

послуги виробничого та невиробничого характеру — виконання певної роботи: перевезення людей та вантажів, підряд на капітальне будівництво, ремонт побутової техніки, виконання пісні на концерті та ін.*

особисті немайнові блага — життя, здоров'я, честь, гідність;*

стан природних об'єктів — заповідників, водосховищ, повітря та ін.

Людина не може бути об'єктом правовідносин.

Поняття та види юридичних фактів

Передумовою виникнення (зміни чи припинення) правовідносин поряд із нормами права та правосуб'єктністю виступає юридичний факт.

Юридичні факти — це конкретні життєві обставини, з якими норми права пов'язують виникнення, зміну або припинення правових відносин.

Без юридичних фактів, які фіксуються у гіпотезах норм права, правовідносини неможливі. Цілеспрямований рух правовідносин є головним наслідком юридичних фактів.

Юридичні факти можна класифікувати за різними ознаками:

1. За юридичними наслідками:*

правоутворюючі — на основі яких суб'єкти набувають певних прав та обов'язків;*

правозмінюючі — тягнуть за собою зміну (збільшення або зменшення обсягу) певних прав чи обов'язків;*

правоприпиняючі — ліквідують певні права і обов'язки, носієм яких суб'єкт був до виникнення цих фактів.

При цьому необхідно зважити, що один і той самий юридичний факт може бути і правоутворюючим, і право-змінюючим, і правоприпиняючим одночасно (смерть людини).

2. За вольовим критерієм:*

події — юридичні факти, що відбуваються незалежно від волі суб'єктів (стихійне лихо та ін.). Події можуть бути абсолютними (природні явища, яким надається юридичне значення внаслідок того, що вони впливають на суспільні відносини, наприклад, стихійні лиха) та відносними (події, не пов'язані