Система гарантій законності та правопорядку

План

1. Система гарантій законності та правопорядку

2. Правосвідомість: поняття, структура та види

3. Роль правосвідомості у правотворчості та реалізації права

4. Професійна правосвідомість працівників правоохоронних органів

5. Поняття та види деформації правосвідомості. Правовий нігілізм: поняття, витоки та перспективи подолання

6. Правова культура та правове виховання

7. Правова система: поняття, структура, види

Реалізація режиму законності в країні базується на системі гарантій, дієвість яких покликана зробити законність реальною.

Гарантії законності та правопорядку — це система засобів, за допомогою яких у суспільному житті впроваджується, охороняється і, в разі порушення, відновлюється законність.

Систему гарантій законності та правопорядку становлять:*

загальносоціальні гарантії;*

спеціальносоціальні гарантії.

Загальносоціальні гаранти законності та правопорядку:

1) економічні — ступінь економічного розвитку суспільства; зростання продуктивності праці та обсягу виробництва; багатоманітність та рівність усіх форм власності; рівність економічних можливостей суб'єктів суспільних відносин;

2) політичні — ступінь демократизму конституційного ладу: наявність розвиненої системи народовладдя; демократичних форм та інститутів його здійснення; наявність політичного плюралізму; дотримання принципу поділу влад;

3) ідеологічні — ступінь розвитку правосвідомості; ідеологічний плюралізм; турбота держави про правове виховання та підвищення рівня правової культури; ступінь інформованості населення, свобода преси та ін.;

4) соціальні — ступінь розвиненості системи соціальних послуг, соціального страхування і забезпечення, допомоги малозабезпеченим; реальність охорони здоров'я; широкий доступ громадян до культурних та інших соціальних цінностей тощо.

Спеціально-соціальні гаранти можна поділити на дві групи:*

організаційні, тобто заходи організаційно-юридичного характеру, спрямовані на забезпечення режиму законності, боротьби з правопорушеннями, захисту прав громадян: кадрова робота; організація умов для нормального функціонування юрисдикційних та судових органів тощо;*

юридичні, тобто передбачена законом система спеціальних засобів, завдяки яким забезпечується створення якісних законів, їх дотримання та виконання.

Такими гарантіями є:

1) діяльність законодавчих органів, спрямованих на підготовку і видання якісних законів та інших нормативно-правових актів;

2) діяльність виконавчих органів, спрямована на втілення в життя норм, основного та поточних законів, на охорону і захист прав і свобод громадян;

3) чіткість і конкретність норм чинного права, ефективність санкцій норм права;

4) забезпечення конституційності нормативно-правових актів завдяки діяльності Конституційного Суду;

5) упровадження правосуддя як спеціальної форми універсальної, здійснюваної на основі права і справедливості діяльності судів;

6) здійснення вищого нагляду за дотриманням та правильним застосуванням законів з боку органів прокуратури;

7) діяльність правоохоронних органів, спрямована на безпосередню охорону суспільства від злочинних посягань, профілактику та припинення правопорушень;

8) діяльність державних інспекцій та контрольно-ревізійного апарату, які в межах своєї компетенції здійснюють роботу із запобігання порушенням законності в різних сферах державного і суспільного життя, виявлення їх і припинення.

Правосвідомість: поняття, структура та види

Свідомість людини, відображаючи об'єктивні потреби суспільного розвитку, є передумовою та регулятором поведінки людини. Саме свідомість надає цілеспрямованого характеру людській діяльності. Правосвідомість є специфічною формою суспільної свідомості.

Правосвідомість — це система відображення правової дійсності в поглядах, теоріях, концепціях, почуттях, уявленнях людей про право, його місце і роль у забезпеченні свободи особи та інших загальнолюдських цінностей.

Ключовий пункт правосвідомості — усвідомлення людьми цінностей природного права, прав і свобод людини й оцінка чинного права з погляду його відповідності загальнолюдським цінностям, закріпленим у міжнародних документах про права людини. Правосвідомість не тільки відображає у правових категоріях, концепціях, теоріях, почуттях, поглядах людей правову дійсність, але й спрямовує суб'єктів права на певні зміни в правовому середовищі, прогнозує і моделює їх.

У структурі правосвідомості виділяють такі елементи.

1. Правова психологія — це структурний елемент правосвідомості, що включає правові почуття, настрої, інші емоційні сприйняття правових явищ.

Виникнення й існування правової психології пов'язане з властивістю людей безпосередньо чуттєво відображати правове середовище, емоційно реагувати на зовнішні правові явища. При цьому вона відображає право не узагальнено, а конкретизовано.

У структурі правової психології виділяють:*

сталі частини (настрої, почуття, переживання);*

пізнавальні частини (правові емпіричні знання, уявлення, погляди);*

емоційні складові (правові емоції, почуття, настрої);*

регулятивні елементи (правові звички, традиції).

2. Правова ідеологія — це структурний елемент правосвідомості, який охоплює знання, уявлення, поняття про зміст права, що формуються в результаті правового виховання та юридичних наукових досліджень.

Іншими словами, це система правових принципів, ідей, теорій, концепцій, які відображають теоретичне (наукове) відношення суспільства до права, державно-правового розвитку, правових режимів, упорядкування суспільних відносин.

У структурі правової ідеології виділяють такі складові:*

правові ідеї, теорії, переконання;*

правові поняття, правові категорії;*

правові принципи.

На відміну від правової психології, що формується стихійно, правова ідеологія формується в результаті наукового, теоретичного відображення правової дійсності, на основі узагальнення і розвитку найбільш відомих і значущих державно-правових теорій минулого і сучасного, вивчення основних закономірностей становлення, розвитку і функціонування держави і права.

Сучасна правова ідеологія включає: концепцію поділу влади, визнання пріоритету загальнолюдських цінностей над інтересами окремих верств суспільства і, відповідно, домінування загальновизнаних норм міжнародного права, теорію правової держави і громадянського суспільства, принципи демократизму, гуманізму, невідчуження природних прав людини тощо.

3. Правова поведінка — це вольова сторона правосвідомості, яка становить процес перетворення норм права в реальну правову поведінку.

У структурі поведінкової частини правосвідомості виділяють такі елементи:*

мотиви правової поведінки;*

правові установки, які є одним з найбільш складних компонентів правосвідомості. Вони відображають не тільки готовність до певної правової поведінки, а й схильність до певних уявлень, оцінки правових явищ.

Класифікувати правосвідомість можна за різними підставами.

1. 3а суб'єктами (носіями) правосвідомості: індивідуальна; групова та суспільна.

2. За глибиною відображення правової дійсності: повсякденна (буденна, непрофесійна); професійна (практиків-юристів); наукова (теоретична).

Роль правосвідомості у правотворчості та реалізації права

Правосвідомість як система відображення правової дійсності є необхідною умовою створення норм права, їх точної та повної реалізації. Вона виступає фактором поваги до права.

Роль правосвідомості у процесі правотворчості виявляється в тому, що вона:*

певною мірою начебто випереджає юридичне право, є безпосереднім ідейним його джерелом, існує "до" права;*

діє "паралельно" з правом: визначає потреби і напрямки вдосконалення права; визначає зміни та перспективи його розвитку; безпосередньо впливає на процес та результати правотворчості.

Роль правосвідомості у правореалізації полягає в тому, що вона є:*

орієнтиром вибору доцільного, оптимального варіанта поведінки в межах норм права, які реалізуються;*

інтелектуальним інструментом ефективного використання законодавства, тлумачення норм права;*

ідейно-моральним вимірювачем професіоналізму діяльності посадових осіб;*

способом забезпечення законності та справедливості застосування норм права.

У свою чергу право впливає на правосвідомість тим, що право — найважливіше джерело формування, зміни та розвитку правосвідомості.

Професійна правосвідомість працівників правоохоронних органів

Правосвідомість працівників правоохоронних органів включає в себе структурні елементи, притаманні правосвідомості всіх громадян (правову психологію, правову ідеологію, правову поведінку), а також функціонує в єдності та взаємодії з політичною, естетичною та іншими формами суспільної свідомості.

Але правосвідомість правоохоронців має свою специфіку, що зумовлено специфікою тих завдань, прав та обов'язків, які вони виконують. Якість та ефективність виконання працівниками правоохоронних органів своєї роботи створюють імідж галузевої підсистеми державного управління і впливають на суспільну правосвідомість та правову культуру суспільства. У свою чергу, від рівня професійної правосвідомості та правової культури цих працівників залежить правомірна поведінка населення та забезпечення особистої безпеки кожної людини.

Правосвідомість правоохоронця відображає правову реальність крізь призму належного, з позицій принципів і норм права, які склалися в суспільстві. Тому його правосвідомість — оцінне явище, причому оцінці підлягає не стільки саме право, скільки правові вчинки з позиції їх відповідності законослухняності та правомірності.

Особливості правосвідомості працівників правоохоронних органів формуються у процесі юридичного навчання і становлять загальну та спеціальну правову підготовку та інші знання і вміння.

Для правосвідомості правоохоронця важливе значення має ставлення до злочинності та засобів боротьби з нею. До особливостей правосвідомості у цій сфері необхідно віднести:

1) осудження посягань на блага та цінності, які охороняються правом, і розуміння об'єктивної необхідності боротьби з ними;

2) неухильне дотримання законності, неприпустимість порушення норм та принципів права;

3) більш високий рівень оцінки права та забезпеченого ним правопорядку, ніж у інших законослухняних громадян;

4) негативна реакція на злочинність, упевненість у необхідності активної боротьби з нею;

5) відповідність його оцінки зла та добра загальнодержавним цінностям;

6) більш високий рівень вимог до санкцій за правопорушення, якщо порівняти з іншими законослухняними громадянами, орієнтація на більш жорсткі покарання;

7) більш висока оцінка власної діяльності та діяльності свого відомства;

8) недооцінка процесуальних гарантій, якщо порівняти з іншими, у тому числі матеріальними;

9) наявність елементів правового нігілізму, що тягне за собою вибір варіанта правомірної поведінки не на основі переконання, а внаслідок страху покарання, боязні настання небажаних наслідків та ін.

Отже, правосвідомість працівника правоохоронних органів поєднує позитивні та негативні тенденції, в яких превалюють перші.

В узагальненому вигляді належну правосвідомість працівника правоохоронних органів можна уявити таким чином:*

упевнений у необхідності забезпечення прав і свобод громадян;*

осуджує протиправну поведінку;*

усвідомлює об'єктивну потребу боротьби з правопорушеннями та дотримання правопорядку;*

упевнений у необхідності дотримання законності при виконанні службових обов'язків.

Усі ці якості правосвідомості дозволяють правоохоронцю правильно орієнтуватися у складній ситуації та оперативно обирати варіант поведінки.

Поняття та види деформації правосвідомості. Правовий нігілізм: поняття, витоки та перспективи подолання

Деформація правосвідомості — це її перекручування, "руйнування" позитивних ідей, установок, почуттів та переконань.

Види деформації